Розвиток української культури у сучасних умовах

Проголошення незалежності України призвело до піднесення національного духу та відродження української культурної спадщини. У цей період було зроблено великі кроки в утвердженні української мови як державної, прийнято важливі закони, зокрема Закон про мову.

Основним змістом оновлення та відродження української культури стала самовіддана праця багатьох дослідників. В архівах, музеях і бібліотеках були створені спеціальні відділи для поширення інформації про українську культуру за кордоном.

Великого імпульсу розвиток національної культури отримав після зняття обмежень на її поширення та дозволу підприємницької і комерційної діяльності в культурній сфері, зокрема розширення видавничої справи, поява нових часописів та інтенсивне зростання радіо- і телемовлення, яке стало насичуватися конкурентоспроможними програмами національно-культурного змісту.

Нові нетрадиційні форми культурної діяльності виникали не лише в державних закладах культури, а й у комерційних мережах. Значного розвитку набула діяльність Товариства шанувальників української мови та «Просвіти», причому не лише у сфері імплементації мовного законодавства, а й у поширенні та популяризації національних культурних цінностей, організації недільних шкіл. Політичні партії різного спрямування почали приділяти все більше уваги розвитку національної культури у своїх програмах.

Водночас зростають вимоги до національної культури, особливо в контексті її функції зайняти гідне місце у світовій спільноті.

Суспільства дедалі більше усвідомлюють потребу в культурі як платформі, через яку вони можуть впливати на розвиток суспільства в цілому. Дедалі частіше визнається, що культура є найважливішим досягненням, честю та сутністю нації. Адже саме культура підтримує і підтверджує існування як держави, так і окремої людини.

Основою існування людини є її присутність у світі культури як певного культурного (національного) життєвого світу, а тому важливим показником розвитку культури є вектор стану культурної свідомості та потреб громадян.

Перспективи розвитку української культури залежать від готовності її представників до культурної діяльності, яка, зі свого боку, значною мірою визначається станом їхньої свідомості. Багато дослідників визначають почуття меншовартості та втрати національної гідності як характерну рису українців.

Передумовою розвитку української культури є підвищення культурної обізнаності населення в багатьох сферах та реальний розвиток культури.

Сьогодні основним інструментом засвоєння досягнень української культури є засоби масової інформації (радіо, телебачення, преса та кіно), позитивний вплив яких відзначають три чверті громадян. Найважливішим досягненням національної культури за останні роки більшість громадян вважають «зміну рівня володіння населенням державною мовою», що підготувало ґрунт для подальших позитивних змін.

Образи національної культури асоціюються у громадян з елементами «національних традицій, побуту, матеріального середовища та способу життя», які в умовах науково-технічного прогресу та урбанізації втратили своє значення.

У системі національної культури громадяни надають менше значення релігії та національним особливостям.

На Заході України, де зосереджені релігійні об’єднання, рівень релігійності зростає набагато швидше, ніж у середньому по країні (наприклад, національний фольклор), тоді як на Сході Україні (індустріалізація, урбанізація та зближення) все більше зростає інтерес до світської культури, дискотек, відеоігор, відвідування театрів, розважальних телепередач та романів, читання.

Перехід в національну культуру у східних регіонах відбувається досить повільно, і на цьому шляху існують значні перешкоди.

Найбільш радикальні зміни, що супроводжувалися своєрідними суперечностями, відбулися у сфері мистецтва та культури. Очевидним є творче піднесення в українській поезії та симфонічній музиці. Різноманітними є пошуки постмодернізму в театрі.

Сучасна українська культура перебуває у стані переосмислення основних цінностей і принципів, на яких ґрунтується її функціонування. Завдання, яке стоїть перед політичними та інтелектуальними елітами України, полягає у створенні спільного мовного коду, який сприйняли б і зрозуміли члени всього суспільства. Тому в основу ідеї сучасної України має бути покладено процес позбавлення від «постколоніального синдрому» та формування української культури на основі традицій та установок національної культури. Позиція держави з цього приводу має бути сумісною і слідувати спільній меті реальної незалежності від тодішнього колонізатора. 

росія, реалізуючи свою імперську політику щодо України, фактично гальмує розвиток української культурної сфери, яка є одним із пріоритетних державотворчих просторів. Тому перед українським суспільством стоїть дуже складне завдання, адже воно має створити ефективну інституційну та системну базу, яка дозволить розвиватися в масштабах країни. 

Процес об’єднання української нації навколо базової державотворчої ідеї має базуватися на спільному мовному просторі, адже мова є тим елементом, який формує простір взаємних суспільних взаємодій. Україна в умовах конкуренції не лише у військовому контексті, але передусім у культурному має йти в напрямку просування власної позиції в кожній сфері функціонування, а особливо в культурній сфері.

Ростислав Балута