Синдром «провини вцілілого» і як з ним упоратися

«Мені соромно, бо я в безпеці, маю їжу і сон». «Мені соромно, через те, що люди знаходяться під обстрілами, а я в безпеці», «Як прикро, що я сплю в теплому ліжці, а хтось в підвалі», “Військові знаходяться в окопах, а я в теплі”. За 9 місяців війни скільки разів вас спіткали такі думки? Скільки  відчували себе винним? Якщо більше 1 го разу — “вітаємо” у вас синдром “провини вцілілого”.

Синдром «провини вцілілого» — почуття сорому, внутрішнього конфлікту, виникає коли людина пережила або активно переживає травматичні події, які можуть нашкодити здоров’ю або життю, До таких подій відносять війну, терористичні атаки, природні катастрофи. Провину можуть відчувати ті, хто вижили в небезпечних районах, хто не потрапив в місця катастрофічних подій або переїхали до безпечних місць. Не дивно, що деякі українці почали страждати цим синдромом, адже нас всіх оточує війна.

Уцілілі, дуже часто, не можуть зрозуміти, чому ж вижили вони, а не хтось інший, чи змогли б вони  урятувати людей або запобігти лихові.

Фізичні симптоми: нудота, проблеми з травленням й апетитом, безсоння, тремтіння, можливе відчуття болі у грудях чи усього тіла.

Психологічні симптоми: нав’язливі думки, апатія, панічні напади.

Щоб почуття провини не переросло в затяжну апатію чи депресію, з ним треба працювати. Є декілька шляхів вирішення. В першому, ви намагаєтесь самі поліпшити свій стан,  в іншому, ви звертаєтесь за психологічною допомогою до спеціалістів. Бажано поєднати ці два варіанти, та не запускати свій стан.

Що ви можете зробити самостійно?

1. Мисліть реалістично та адекватно. Знайдіть логічне обґрунтування того, що сталося. З актуального: не ви винні у нападах країни-агресорки, не ви винні у тому, що живите в іншому місті чи були вимушені виїхати у безпечне місце.

2. Ви маєте право на сум. Для заспокоєння виконуйте рутинні справи, медитаційні вправи, поспілкуйтеся. Допоможіть своїм співвітчизникам: фінансово, інформаційно, запропонуйте будь-яку свою допомогу! Будьте корисними.

3. Плануйте навіть дрібниці. Планування важливе, бо дає відчуття контролю. Воно має бути гнучким. Ви можете планувати як свою буденність так і розписати плани на життя на найближчі місяці-роки.

4.Відновлюйте свій ресурс. Якщо можете спати — спіть, можете гуляти — гуляйте. Прості дії «на автоматі» допомагають відновити ресурс, особливо, коли на щось більше вас не вистачає. Тому тут допоможе рутина.

5. Спорт. Навіть мінімальне фізичне навантаження позитивно вплине на ваш психічний стан та відволіче від нав’язливих думок.

Не рекомендовано робити наступне:

— Топити біль в алкоголі;

— Споживати наркотики;

— Позбавляти себе сну та їжі;

— Заперечувати своє право на життя.

Якщо ви відчуваєте, що самостійно не справляєтеся з тією внутрішньою боротьбою — зверніться до спеціалістів.

В Запорізькому національному університеті є штатний психолог Ірина Вадимівна Марті. Вона допомагає студентам пропрацювати велику кількість психологічних труднощів. Для попереднього запису телефонуйте за номером 099-25-27-873 або пишіть на пошту [email protected] .

Синдром «провини вцілілого» і як з ним упоратися

«Мені соромно, бо я в безпеці, маю їжу і сон». «Мені соромно, через те, що люди знаходяться під обстрілами, а я в безпеці», «Як прикро, що я сплю в теплому ліжці, а хтось в підвалі», “Військові знаходяться в окопах, а я в теплі”. За 9 місяців війни скільки разів вас спіткали такі думки? Скільки  відчували себе винним? Якщо більше 1 го разу — “вітаємо” у вас синдром “провини вцілілого”.

Синдром «провини вцілілого» — почуття сорому, внутрішнього конфлікту, виникає коли людина пережила або активно переживає травматичні події, які можуть нашкодити здоров’ю або життю, До таких подій відносять війну, терористичні атаки, природні катастрофи. Провину можуть відчувати ті, хто вижили в небезпечних районах, хто не потрапив в місця катастрофічних подій або переїхали до безпечних місць. Не дивно, що деякі українці почали страждати цим синдромом, адже нас всіх оточує війна.

Уцілілі, дуже часто, не можуть зрозуміти, чому ж вижили вони, а не хтось інший, чи змогли б вони  урятувати людей або запобігти лихові.

Фізичні симптоми: нудота, проблеми з травленням й апетитом, безсоння, тремтіння, можливе відчуття болі у грудях чи усього тіла.

Психологічні симптоми: нав’язливі думки, апатія, панічні напади.

Щоб почуття провини не переросло в затяжну апатію чи депресію, з ним треба працювати. Є декілька шляхів вирішення. В першому, ви намагаєтесь самі поліпшити свій стан,  в іншому, ви звертаєтесь за психологічною допомогою до спеціалістів. Бажано поєднати ці два варіанти, та не запускати свій стан.

Що ви можете зробити самостійно?

1. Мисліть реалістично та адекватно. Знайдіть логічне обґрунтування того, що сталося. З актуального: не ви винні у нападах країни-агресорки, не ви винні у тому, що живите в іншому місті чи були вимушені виїхати у безпечне місце.

2. Ви маєте право на сум. Для заспокоєння виконуйте рутинні справи, медитаційні вправи, поспілкуйтеся. Допоможіть своїм співвітчизникам: фінансово, інформаційно, запропонуйте будь-яку свою допомогу! Будьте корисними.

3. Плануйте навіть дрібниці. Планування важливе, бо дає відчуття контролю. Воно має бути гнучким. Ви можете планувати як свою буденність так і розписати плани на життя на найближчі місяці-роки.

4.Відновлюйте свій ресурс. Якщо можете спати — спіть, можете гуляти — гуляйте. Прості дії «на автоматі» допомагають відновити ресурс, особливо, коли на щось більше вас не вистачає. Тому тут допоможе рутина.

5. Спорт. Навіть мінімальне фізичне навантаження позитивно вплине на ваш психічний стан та відволіче від нав’язливих думок.

Не рекомендовано робити наступне:

— Топити біль в алкоголі;

— Споживати наркотики;

— Позбавляти себе сну та їжі;

— Заперечувати своє право на життя.

Якщо ви відчуваєте, що самостійно не справляєтеся з тією внутрішньою боротьбою — зверніться до спеціалістів.

В Запорізькому національному університеті є штатний психолог Ірина Вадимівна Марті. Вона допомагає студентам пропрацювати велику кількість психологічних труднощів. Для попереднього запису телефонуйте за номером 099-25-27-873 або пишіть на пошту [email protected]

Євгенія Таранченко