То є Львів!

Іноді один день, проведений в інших місцях, дає більше, ніж десять років життя вдома.
Анатоль Франс

Часто львів’яни жартують, що у їх місті дощ йде з 1253 року, але сам Львів є сонцем України. У повітрі того міста завжди відчувається приємний аромат щойно зареної кави, гарячого шоколаду і солодких мрій з присмаком карамелі. Могутні будівлі можуть привідкрити красу західного міста, його дух та подих минулих подій історії. На кожному кроці екскурсоводи пропонують свої  послуги, щиро посміхаючись кожному клієнту. Оскільки ми з матусею не шукаємо легких шляхів, то огляд старовинного міста вирішили зробити самотужки.

Перший день запам’ятався тим, що ноги були зтерті до крові. Як красуні, я з мамою вирішили піти на новеньких підборах, але не врахували те, що дороги викладені  бруківкою.  З горем навпіл дійшли до Львівського національного університету ім. І. Я. Франка: краса першого корпусу ЛНУ приємно вразила довгими сходами та вишуканою архітектурою. З 2 і 3 поверхів видно цікаву скульптуру — бюст українського письменника. Сама будівля — у нюдових відтінках. Краса!

Вийшли з ЛНУ — а ноги натерті до крові, мозолі. Тоді зняли ми ті підбори і босоніж вирушили додому. Попутно заглянули на вулицю Степана Бандери. Що головне – люди не тикали пальцями на нас, коли бачили, що ми йдемо без взуття. Кожен розумів, що для такого вчинку щось нас підштовхнуло.

Наступним етапом був Високий Замок. То ще, полізли на свою голову, у саму спеку, та ще й заблукавши. Благо, добрі люди допомигли вибратися. Не передати словами те відчуття, коли ноги вже не йдуть, піт з тебе зтікає і взагалі вже й дихати не хочеться, а йти ще «ого-го». А на самій вершині Замку обдуває вітерець, зганяє спеку літнього сонця, багато людей навколо, відкривається вид на усе місто Лева, аж подих перехоплює. Талісманом Високого Замку є німецька вівчарка Буч. Він уже понад 8 років разом з хазяїном радує туристів своєю присутністю, які можуть з ним зробити кілька фото на пам’ять.

Якщо будете у Львові, хоч проїздом, то загляніть у «Криївку» (та не забудьте прославити Україну), пивоварню, копальню, фабрику шоколаду, пройдіться Площею Ринок та побавтеся з людьми, перевдягненими в різноманітні костюми. Запахи міцної кави, карамелі та шоколаду з горіхами ще довго будуть вас переслідувати, навіть коли ви вже і повернетеся додому. А веселощі з тими людьми не забуваються та надовго врізаються в пам’ять світлим моментом.

Оскільки жили ми прямо на площі Свободи, то кожен вечір проводили біля Оперного театру та у ньому самому, там відкривається краса мистецтва. Або ж — біля Ратуші, де багато туристів з інших регіонів Ураїни та інших країн.

На Площі ніколи не сумно – веселі та посміхнені люди, магазинчики з сувернірами, студенти підробляють: роздаюють листівки, танцюють, грають на інструментах, малюють боді-арт. З наступом темряви вмикаються ліхтарі, приємна музика грає і на душі так спокійно та тепло. Люди там інші, повітря свіжіше, ночі довші… Львів відкритий світу.

Автор: Наталія ХАМРАЄВА