Україна в російському кіно: ненависть та насмішки
Кіно — це засіб масового ураження. Всеохоплюючий, цікавий, яскравий, доступний продукт, що може стати і зброєю масового ураження. Російський кінематограф вправно використовує цю можливість для розпалювання ненависті до українського народу серед своїх громадян та нав‘язування комплексу меншовартості нам.
Історія російської брехні починається задовго до появи камер, екранів та рухомого зображення, але від цього історія пропаганди в кіно не стає менш насиченою.
За радянської влади українець був характерним колоритним персонажем-салоїд, лежебока, веселун. Може трохи обмежений, але такий простий.
Після розпаду СРСР українець став колабораціоністом, зрадником, згодом злочинцем, нелегальним імігрантом, якому так кортить жити «в вєликай расіє». Простежується деяка еволюція образу, але не еволюція українців. Наприклад, сценаристам серіалу «Моя прекрасна няня» здавалося, що няня Віка, уродженка Маріуполю, має бути невихованою, дурненькою, без манер, але з величезними запитами. Варто зауважити, що це не оригінальний продукт російського кінематографу, а адаптація на американський серіал, проте іноземка в якості головного персонажа-інновація суто російська. Таке рішення дозволило не тільки поглузувати з українського акценту та провінційності українки, а й ототожнити «бандитський глухий» Маріуполь з Росією.
Скріншот з серіалу «Моя прекрасна няня»
«Татові дочки» не відставали, заховавши у своєму сюжеті ще один перл-грубу секретарку-алкоголічку Тамару, уродженку Харкова. До речі, вона та сама нелегальна імігрантка і в одній з серій її ледь не депортували, але благородний роботодавець Васнєцов погодився розписатися з нею, щоб цього уникнути. Це ж суто формальність, але, на жаль, Тамарі не стало розуму цього зрозуміти-вона влаштувала справжнє весілля: купила найкращу сукню, запросила своїх хамовитих родичів, що три дні добиралися на цю подію по українському бездоріжжю. Тамара зазначає, що завжди мріяла про дві речі: весілля та російське громадянство. У серіалі «Слід» в одному з епізодів продемонстрували ще одного нелегала з прізвищем Холопов та обов‘язковим «шо» в камеру, адже, на думку росіян, так найбільш переконливо можна зобразити громадянина нашої держави.
Скріншот з серіалу «Татові дочки»
Фільм «12» Нікіти Міхалкова, номінований на Оскар, демонструє деякого українця, що дивно поводится, ходить босий, носить в валізі обідок унітазу, а інші чомусь називають його «землячком». Досить відомий наратив. В фільмі «Адмірал» про Першу світову війну український батальйон виявився зрадниками. В «Тарас Бульба»-російському фільмі про питомо українську історію, з перших хвилин Богдан Ступка, обличчя українського кіно, розхвалює «русскую душу», козаки прославляють «русскую» силу та вічно любиму Христом «русскую» землю. В «Кандагарі» наш співвітчизник-недолугий боягуз. «Ми з майбутнього» розповідає як за часів Другої світової українці воювали за Гітлера, а далі хрестоматійний приклад ворожих бендерівців. Обов‘язкова умова, щоб глядач точно розумів де українець-їсти сало і пити горілку.
Починаючи з 2014 року, росіяни змінили тактику пропаганди. Тепер ми не наївні дурники, злісні правопорушники чи неблагополучні особи, що не бачили цивілізації, тепер як нації нас не існує. До проголошення незалежності лише деяка народність на ісконно російській території, а після-нацисти.
Скріншот з фільму «Ми з майбутнього»
У 2016 році виходить фільм «Вікінг» про хрещення Русі, знятий за мотивами російських легенд, які виключають причетність українців до цієї події. «Гоголь.Початок»- стрічка-крадіжка українського письменника і його доробку, в якій зображують дике село, теоретично українське, більше того бачимо табличку «Полтава», але жодної згадки про іншу культуру. «Союз порятунку»-картина про декабристів, що виголошує наратив про Малоросію. «Чорнобиль»-російська відповідь на американський однойменний серіал, що відображає їхнє бачення цієї трагедії. Тут теж жодної згадки про Україну.
Згадки про незалежну Україну-це переважно історії про майдан, американське замовлення та націоналістів. «Русский характер» розповідає про росіянина, що їде в Крим боротися з націоналістами. В Криму всі розмовляють українською і налаштовані не товарисько, але герой справляється з усіма перепетіями і несе свою мову та культуру далі-приклад для його співвітчизників. Стрічки «Крим» та «Кримський міст» зняті для закріплення на всіх рівнях, що Крим-це Росія.
Усе перераховане-це лише невелика частка здобутків російського кінематографу у сфері маніпуляцій та пропаганди, але і цього достатньо, щоб стверджувати, що мистецтво не поза політикою.