Вчимося говорити, а не заучувати

Перше, про що я подумав після вступу до ЗНУ: “Господи, нарешті факультативність навчання!”. Остання моя думка по завершенню семестру: “Бісові конспекти, кляті списані зошити!”

Хтось може назвати мене лінивим – будь ласка. Але в такому разі поясніть ледареві, навіщо ви, найдостойніші зі студентів, записуєте те, що не зможете переказати?

Проте, якщо ви настільки розумники та визубрили все до останньої букви, розтлумачте, для чого це вам? Чим допоможе така самовіддана (та безглузда) праця у вашій майбутній журналістській кар’єрі?

Журналістика – це насамперед творча професія. Ніяка теорія не допоможе вам розговорити людей після трагедії. Вивчені напам’ять правила не навчать вас писати про звичайне незвичайно.

Тонка та тендітна майстерність співчувати, розуміти і переживати почуття описуваних людей – цього можна навчитися лише спілкуючись із самими людьми.

Вони взагалі складні істоти – ті люди. Шматок спресованої деревини навряд чи відкриє шлях до глибин людської душі. Проте влучно та вчасно підібране слово стане факелом у темряві людських думок, раптових реакцій, бурхливих емоцій.

Андрій Ненадов