Від студента ЗНУ до захисника країни
Артему 24 роки , він студент 1 курсу магістратури факультету Журналістики .
До 24.02 хлопець вже перебував в армії, у складі 16 батальйону 58 бригади. Пішов добровольцем туди в 2020 році.
Артем вирішив стати добровольцем , тому що хотів зробити свій вклад у перемогу.
«Коли виростуть мої діти, то в мене обов’язково запитають, що я робив під час війни. Зараз ці слова набули іншого більшого значення.» — розповідає Артем .
Батько хлопця також проходив службу в ЗСУ , він пішов добровольцем ще у 2014 за першої хвилі мобілізації, і цим самим став прикладом для хлопця .
Бойовий шлях в нього розпочався в 58-й бригаді, ще за часів ООС, поблизу Донецького аеропорту. Там Артем провів 9 місяців .
На питання , з чого почалося повномасштабне вторгнення в нього , розповів , що ця «подія» , почалася для нього 23-го числа, в Чернігівській області, тоді він блукав вздовж кордону з коптером, робивши аеророзвідку. Потім їх машина застрягла,поки прикордонники не допомогли їм вночі. Зранку цих прикордонників взяли у полон. Вночі, на пункт тимчасової дислокації вони потрапили близько 01:00. Спорядивши магазини і гранати, він пішов спати . Далі іх підняли всіх по тривозі і взявши мінімум речей та максимум бойових комплектів вирушили назустріч ворогу , не доїхавши , командування тричі змінювали точку бойових рубежів, які потрібно було займати.
Загалом тоді сумарно провели 15 годин . Грілись на вихлопній трубі БРДМ-2 , влаштовували засади, перекривавши трасу, але в той день по тій трасі ворог так і не пішов . Зрештою, їм дали наказ займати оборону в селі за Десною, де вони змогли трішки перепочити, готуючись до подальших запеклих боїв.
Також Артем в розмові , дав поради , що потрібно робити людям в тилу , щоб допомогти війсковим :
«Потрібно донатити і йти до війська, переформатовувати військо з позиції розумного підходу. Банальний приклад, навіщо людей виводити позаштат, тих же обмежено придатних, якщо їх можна залучати до мобільних груп ППО в містах, вони будуть робити роботу, отримувати зарплатню, в той же час сидіти вдома, виходячи на бойові чергування.
Не мобілізувати непридатних до штурмів і відправляти в окопи, замість цього , робити так , щоб вони допомагали з технікою чи хлопців з сфери айтішніка, які могли б вдосконалювати цифрову систему армії і країни, розробляти дрони, то це стає великою проблемою . Вона була з початку війни так і продовжується, так ми точно не переможемо.»
Не дивлячись на складну військову роботу , Артем продовжив своє навчання на факультеті журналістики . Рік тому він перевівся з піхоти до підрозділу вогневої підтримки , з’явилось трошки вільного часу. А влітку написали від факультету і запропонували йти на магістратуру, йому одразу сподобалась ця ідея, бо хлопець скучав за університетом та викладачами.
Своє майбутнє , після перемоги хлопець бачить в рідному звільненому місті Пологи , вдома зі спокоєм , тишею та батьками .
Манько Владлена