ВІЙНА НА БАТЬКІВЩИНІ ОЧИМА ПЕРЕСІЧНОГО ГРОМАДЯНИНА
Що таке війна? Цей вираз можна трактувати багатьма різними варіантами, але сенс завжди залишається один. Для мене слово війна - це прямий синонім до таких термінів, як безжалісність, жах, суцільна темрява. З настанням цієї чорної смуги для країни, мій мозок кожні десять хвилин намагається оновити інформацію, яка надходить ззовні. І на жаль, йому просто не вдається завантажити дійсність та реалії.
Четвертий, одинадцятий, тридцятий, п’ятдесятий…день, не вистачає слів, для того, щоб висловити те, що діється в мене всередині. Кожна ситуація та новина страшніше попередньої. За цей час, мене відвідували різні думки. Тяжко, лягаючи спати, молитися не знаючи чи прокинешся ти наступного ранку. Та можливо ще гірше, що той, наступний ранок буде продовженням вчорашнього тяжкого дня.
У минулому ми жалілися на тяжкі будні. Набридливі маски, правила перебування у публічних місцях. Але людство, завжди упускало одну важливу деталь. Раніше, ізоляція спонукала нас до досить гарних речей. Ми закривалися разом вдома проводили більше часу з близькими, святкували день народження онлайн, але ми були вільні. Виявляється, то було щастя. Зараз такий час коли ти не помічаєш своїх бажань. Їх немає, ти робиш все тільки тоді коли з’явиться необхідність.
Боляче б’ють по свідомості, спогади. Нещодавно, біжачи додому під час несподіваної сирени з магазину, в голові спалахнув приємний момент, коли я разом з сім’єю гуляла на трояндовій алеї. Я розглядала породи собак, які крокували повз нас. Мене зацікавила плямиста такса. Боляче говорити про це в минулому часі. Тоді мене цікавило чи природне її забарвлення…
Весь світ намагається різними шляхами достукатися до російського народу, поставивши їх у такі умови, щоб у них не було вибору, окрім як подивитися на той бік правди, яку так люто та майстерно приховують. Це болото брехні та жорстокості, затягне за собою всіх, хто не пручається. Але бездіяльність та сліпа віра, це на жаль проблема людей. В перші дні, я думала, що агресія, спрямована на їх народ, жорстока, що люди невинні, що вони просто не знають. Але коли мої власні родичі, почали доводити «російську» правду, моя думка змінилася! Правда відкриється рано чи пізно і що раніше, то краще в першу чергу для російського народу. Факт, залишається фактом. 24 лютого, о 4.30 ранку, Росія розпочала повномасштабний напад на Україну. І це не стане врівень із санкціями про які так гірко кричати росіяни. І фашизм, це не відмова від брендів чи не етичне ставлення до росіян. Фашизм це розбомблені пологові будинки, обстріляні машини з людьми, по-звірячому вбиті полонені.
На жаль, за останній час, я пізнала одне дуже не гарне почуття. Це ненависть. Слово ненавиджу стало надто часто лунали в моїй голові, що дуже погано. Мені соромно за це, але інакше просто не можна.
І нехай можливо не скоро, але все встане на свої місця! Бумеранг наздожене всіх і кожного, хто заслужив кару небесну.
Зараз той момент, коли душа кожного українця потребує «нормального» дня, години та хоча б хвилини. Хвилини звичайного спокійного життя.
Обов’язково скоро настане той день, коли наш народ здобуде перемогу. Але в серці кожного українця назавжди залишиться туга за кожною втратою, кожною душею, яка залишила цей світ через звичайну людську тупість. Такі рани не загоюються.
автор: Кисиленко Вероніка
ілюстрація: Володимир Прох