Виставка «Запоріжжя крізь віки: поступ героїчної історії»
Виставка «Запорожжя крізь віки: поступ героїчної історії».
Музейна студія «Місто за порогами» Національного заповідника «Хортиця» майже кожні декілька місяців оновлює свою виставку новими експонатами. Пропоную вам зануритися у атмосферу даної музейної студія, якою вона була з самого свого початку. А екскурсію нам проведе старша наукова співробітниця персонального заповідника «Хортиця» Олена Палійчук.
Історія Запорожжя сягає ще часів пізнього палеоліту. І проходить через кам’яний та бронзовий вік. У першому тисячолітті до нашої ери, по наших землях, пройшли кочові племена, тобто кімерійці, потім скіфи, потім сармати. І найяскравіший слід на нашій землі лишили скіфи. З них і починається наша експозиція.
Перші відомості про скіфів ми знаходимо у книзі «Де історії», автором якого є давньогрецький історик, філософ та географ — Геродот. Його четверта книга присвячена саме скіфам, де він розповідає про їх походження. І там він дає подробиці їхнього життя, побуту та традицій. Археологічний словник каже, що скіфи — це ерономовний народ, який існував приблизно з 8-го по 7-го століття до н.е., а якщо взяти те, що вони асимілювалися з сарматками, то можна подовжити їх перебування на нашій землі до 3-го століття вже н.е. Скіфи займали величезну територію, яка простягалась від Дону до Дунаю. І північна межа кордонів Скіфії сягає північних кордонів сучасної України, а Південна – це Крим. На території Скіфів жили і інші народності, які були їм підкорені.
Скіфи одягались в одяг прикрашений вишивками, носили м’яке взуття та вдягали трикутну шапку. Обов’язково мав бути лук і стріли та інші види зброї: дротики, сокира, праща, ніж з кістяною ручкою. Щодо стріл, то скіфи використовували трикутну форму наконечника, бо вона стрімко пронзала вітер. Військове спорядження скіфського клану був пансерь. Металеві панцерні пластинки, які нашивалися на шкіру тварин, були чудовим та міцним обладунком.
Скіфи були дуже воєвничім народом. І поклонялися своєму богу війни Арея. Йому скіфи влаштовували святилища під відкритим небом, яке ставало місцем для жертвоприношень. Причому в жертву йшли не тільки тварини, а й люди. З числа поклонених, з кожної сотні по одній людині. Під час проведення ритуалу скірські воїни зверталися з молитвами до Арея. Молили для отримання влади, щоб отримати перемогу у війні.
З мечем також пов’язаний поховальний обряд. Якщо був воїн високого соціального рангу, то його мали обов’язково поховати з мечем. І в обряді побратимоства також меч грає важливу роль. Якщо два скіфа захотіли стати братами на віки вічні, то вони брали ритон. Ритон — це чаша з рогу. Туди заливалося вино, і вони, надрізавши руку лили свою кров у цей ритон умокали туди меч і потім по черзі випивали. І вважалося, що вони вже стали кровними братами. Звісно у сучасності світі ми розуміємо, що так братами не стати, проте вони в це вірили, навіть готові були піти на смерть один за одного.
Далі у нас йде період — Київська Русь. У результаті консолідації цих східнослов’янських племен у IX столітті вже нашої ере, відбулося зародження нової держави Київської Русі.
І по території Київської Русі проходить відомий торгівельний шлях від Дворяг у Греки. На таких лодях тримались ці шляхи. І він проходив через Острів Хортиця, який в той час був давньоруським поселенням, яке називалося «Протовче», яке згадано було в літописах протовчого броду.
На Хортицю раніше можна було пішки перейти, ножки замочивши вища колінка. У цьому можна було переконатися коли Коховка була піддірвана. І на території цього Протовчого відбувалася торгівля. Везли з півночі, і хутра, і мед, і віск. А з Півдня везли тканини, спеції та прянощі, виноградне вино, екзотичні фрукти тощо.
Крім того, там царили давні русичі, перед вами обладнунок якраз воїна давньої Русі. Вони, наприклад, перед походом на річку Калка, до речі, у 2023 було 800 років цій події.
Є у вітрині і оригінальні предмети. Тут є фрагментик керамічної посудини і металічні наконечники стріл.
Найгероїчніший період в історії Запорожців – це період існування запорожських козаків.
І от перед вами портрет першого гетьмана України — Дмитра Вишневецького, хоча офіційників посаду він не займав.
Дмитро Вишневецький побудував ту саму першу Запорожську Січ на острові Мала Хортиця. Так от саме він запропонував січі будувати в Запорожжі. А у вітрині, ми бачимо луки, шаблі турецького типу та булаву, що є символом влади.
До речі, ось це пернач шестипир — символ влади полковника. І перенач, і булава спершу були як ударна зброя, а після того, як вони стали прикрашатися різними дорогоційними металами, камінцями, то вже вони стали національною символікою.
Серед оригінальних речей є фрагмент рушниці, загалом вона була ціла, проте вона була евакуйована. Це рушница XVI столетия, знайдена на острове Байда. Підкови для чоботів, щоб взяття служило довше. А вот такие цвяхи були потрібні для короблів.
Офіційну посаду гетьмана займав Богдан Хмельницький.
З 17 століття гетьманом стає Богдан Хмельницький, який був видатним полководцем, сержантом та дипломатом. На зображені ми бачимо копію з гравюри Одіуса, що зроблена тушшю та пером. Всі подальші портрети, малюються з цієї гравюри.
З гетьмано пов’язаний наказний їм гетьман, який керував п’ятьми полками – Максим Кривоніс.
Він ще за своєї життя був оспіваний у думах, піснях та легендах. Він допомагав Хмельницькому і прибув на його підтримку у січні 1648 року. Коли якраз починалася війна під проводом Хмельницького. І він брав участь в усіх переможних боях поданих Хмельницького, а це битва під Жовтими води, Пелявецька битва, Корсунська битва. Написаний цей портрет, це єдине забраження Максима Кривоноса, яке збереглося, а написано воно рукою польського художника, тобто — рукою ворога. І має всі ознаки карикатурності.
Кривонос мав зухвалий та войовничій характер. Тому ми бачимо з вами тут в колесі стерчаті пір’ї, це прекраса для шапки гетьмана. Бачимо шаблю, як символ його готовності до бою, а також карта, яка символізує про його дух полководця. Максим Кривоніс увесь час сперечався з Хмельницьким, той хотів все дипломатично вирішити, а він хотів вирішувати питання через бій. Проте після останнього бою у 1648 він помер, а причина смерті не відома.У одних джерелах, йдеться, що його ранели та він на ранок помер, інше джерело свідчить, що він був хворий чумою.
Наступним експонатом ми бачимо картину «Запорожці» або «Запорожці пишуть листа турецькому султану». Написав її український художник Ілья Єфимович Ріпен, який народился в Чугуєві, в Харьковской области, Київской губернии. І писал цю картину довгих 13 лет.
Про цей лист, що козаки начебто написали турецькому султану, він дізнався від свого друга і товариша Дмитра Яверницького. Ось він у центрі картини у ролі писаря. Вони довго дружили, переписувались до смерті одного з них. І Яверницький прочитав йому цей лист на заході, який присвячений підтвердженю смерті Тараса Шевченка.
І Ріпен так зацікавився цією темою, що рушив у подорож. А маршрут йому розробив теж відомий історик, на той час і зараз, Микола Костомаров. Він відвідав усі козацькі місця, в тому числі і наше місто, Олександрівськ тоді, і Хортицю відвідав, і Нікопощину, де були Запорізькі Січі у переважній своїй більшості. Подорожуюч він збирати фізіономії та назбирав переважно українців, яких і зобразив у картині.
Є ще одна версія цієї картини, яка написана також Ріпеним, проте та яка на зображенні зберігається у Росії (того часу була викуплена російським царем), проте другий варіант цієї картини зберігається у Харькові.
Ця вітрина присвячена тим січам, які були в XVIII столітті
Саме Кам’янська Січ, яка розташована на території Херсонщини. І, на жаль, туди нещодавно пролетіли три ракети і йог обуло понівечило. Остання січ, яка була на Нікопольщині, в Дніпропетровському області, має назву Покровська або Нова.
І тут з оригінальних речей ми бачимо, така кахлина, пічка, прикрашена химерним орнаментом. Фрагмати керамічних посудин, зокрема глечики та піалки з Кам’янської Січі. Та металеві предмети, як ножиці та шабля.
Курильні люльки, це несправжні їх зробили дівчата з фондів. Шабля також сучасна. Ось у Толумбас — це символкозаків, так як була булава. Вважається, що рада буде не дійсна, якщо не почув ніхто Толумбасу.
Композиція прапорів, також є не оригінальними експонатами, але вони є гарною копією. Зараз усі оригінали в нас евакуювані у Європу за для їх забезпечення, тому сьогодні ми розглянули гарні копії, проте і з ними ми змогли зануритися у світ нашої історії.
Авторка: Катерина Вершиніна