Жінки вплинули чи впливають на хід української історії

Слово «жінка» завжди викликає у різних людей дуже-дуже різні асоціації: для когось вони слабкі і ніжні, для когось навпаки – сильні і рішучі. Жінка, скільки секретів у собі таїть це слово.

Саме тому я хотіла б поговорити про жінок. Так, звучить дуже-дуже абстрактно, проте, погодьтеся, ми дійсно дуже рідко говоримо про здобутки конкретно жінок, знецінюємо їх, закриваємо очі на їх значимість в суспільстві. Але чому так стається? Ми дуже довгий час жили в чітко налагодженій системі, у якій жінки були пригніченою групою (не мали права отримувати вищої освіти, не мали права голосувати на виборах, деякі професії були недоступні для жінок та навіть зараз вважаються «чоловічими»), однак змінюються часи, патріархальна система малюсінькими кроками відступає, саме тому зараз ми можемо відкрито говорити про те, що жінка – самостійна особистість, а не «доповнення» до чоловіка. Тож, які жінки вплинули чи прямо зараз впливають на хід української історії?

Княгиня Ольга. Перша жінка в історії України, яка стояла на чолі держави. Обставини змусили її стати не лише керівницею Київської Русі, а й першою реформаторкою на її теренах. Якщо коротко, то чоловіка Ольги вбили, а її син Святослав ще був замалий для того, щоб очолити державу. Напевно, більшість з Вас точно пам’ятає княгиню Ольгу  як жінку, яка помстилася племені деревлян за смерть її чоловіка Ігоря дуже хитрим і підступним способом, однак навряд чи це – її головний здобуток. Ольга була дуже розумною жінкою, тож після помсти деревлянам для їх подальшого співіснування на одній території та припинення конфлікту (головною причиною вбивства Ігоря була неналагоджена система збирання полюддя кажучи сучасною мовою – податків, тобто вони були ненормовані, тому стягалися у надзвичайно великих розмірах) запровадила реформування податкової системи, вставила фіксовану данину (уроки) та організовувала місця їх збору, назвавши погостами.

Леся Українка. Одна з найвизначніших поетес України, єдина жінка, яку Національний банк зобразив на банкноті та просто людина з надзвичайно сильним характером. Її справжнє ім’я – Лариса Косач-Квітка. Змалечку вона виявляла цікавість до навчання, була дуже кмітливою, писала вірші, вивчала іноземні мови. В десять років їй довелося розпочати боротьбу довжиною в усе її життя – Леся захворіла на туберкульоз кісток. Проте вона ніколи не жалілася, казала, що від гострого болю народжується гостре слово. Кожен день поетеси був сповнений страждань, але це не заважало їй написати понад 270 віршів.

Ліна Костенко. Дисидентка, почесна професорка Києво-Могилянської академії, лауреатка Шевченківської премії. Усе своє життя геніальна поетеса та письменниця не боялася влади та відкрито говорила всю правду про неї. Вона не скорилася навіть тоді, коли радянська цензура заборонила друкувати її твори, не мовчала в складні для України часи. Безкомпромісна та гостра на язик: вона завжди пише, що хоче, а говорить тільки те, що думає. Ліну Василівну нагороджували багатьма почесними відзнаками, але для неї вони ніколи не мали жодної ваги. Без жодних пояснень вона відмовилася від звання Герой України та премії «Золотий письменник України», однак часто її називають королевою української поезії.

Яна Зінкевич. Засновниця та керівник медичного батальйону «Госпітальєри» — символ мужності і терпіння. У 18 років вона добровільно пішла в АТО, створила медбатальйон та врятувала не одну сотню бійців на передовій. У віці двадцяти років Яна потрапила в аварію та отримала травму хребта, несумісну с життям. Однак завдяки операції та довготривалій реабілітаціїї їй вдалося вижити та навіть стати на ноги. Наразі Яна – мати маленької Богданки, депутатка Верховної Ради України. На «Рандеву з Яніною Соколовою» Яна Зінкевич зазначила, що перш за все вона пішла до ВР насамперед для того, щоб продовжити опіку над ветеранами.

Марія Варфоломеєва. Луганська журналістка, патріотка, 14 місяців перебувала в заручниках терористів «ЛНР». За фотографування у недозволеному місці, а також за знімки у соцмережах, за прапор України та герб, Марію утримували в окремій одиночній камері в підвалі, без світла. В своєму щоденнику, який Марія надала редакції «Радіо Свобода», вона зазначає, що залишалося тільки читати Біблію та сподіватися на Бога. Обмін з терористами, завдяки якому Марія Варфоломєєва опинилася на свободі, відбувся на початку березня 2016.

Марія Берлінська. Аеророзвідниця, координатор проекту «Невидимий батальйон», ветеранка АТО. Бореться за рівноправність жінок, які воюють на передовій. Прагне, аби вони могли займати армійські посади на рівні з чоловыками. Марія зазначила, що в перші роки війни практично не існувало офіційних бойових посад для жінок у ЗСУ, мінометниці, гранатометниці, снайперки працюючи у гарячих точках, за документами числилися «банщицями» та «кухарками». Завдяки проекту «Невидимий батальйон» вперше в українському суспільстві було порушено тему служби жінок в секторі безпеки та охорони. Тож впевнено можна сказати, що розширеннясписку бойових посад для жінок, їх фактична легалізація – це, знвчною мірою, заслуга саме Марії Берлінськоїї.

 

Вікторія Трофименко. Молода українська режисерка. Вікторія стала відомою завдяки кінострічці «Брати», яка була представлена на 20 кінофестивалях. У Швеції в ній побачили продовження «темної сторони» Інгмара Бергмана, в Москві – алегорію про загибель «двох братніх народів», в Україні – гірку правду про наші вічні розбіжності. Сценарії Вікторія пише сама, каже, що це не через якісь принципи і вона готова знімати комерційне кіно, однак вона ще не бачила сценарію, який би їй сподобався настільки, щоб вона бачила в ньому свій майбутній фільм. Про сексизм в кіно Вікторія  каже, що насправді режисер – людина без статі. Вона не ділить режисерів на чоловіків та жінок і зазначає, що головне в цій професії – зробити якісне кіно.

Ольга Кудіненко. Засновниця благодійного фонду «Таблеточки». Її фонд не лише допомагає онкохворим дітям по всій території України, а й веде просвітницьку діяльність. Під опікою фонду знаходиться понад 17 онковідділлень і 400 дітей щомісячно. Ольга каже, що до благодійності вона прийшла дуже раптово. Її подруга допомагала дітям, хворим на рак, збирала гроші, але вони потребували ліків, які не продаються в Україні, а саме в той час Ольга планувала поїздку в Іспанію, коли вона повернулася з подорожі – діти отримали ліки. Про це Ольга написала на Фейсбук, щоб показати, що допомагати – дуже просто. За два роки почав фунціонувати її власний фонд.

Українські дівчата та жінки насправді мають надзвичайно велику силу та потяг змінювати Україну, змінювати її історію. Вони і є історія. Тому важливо частіше говорити про здобутки жінок, ставити їх нарівні з чоловічими та просто поважати людину не за стать чи гендер, а за її вчинки.