Зігрій свою душу мокрим носом
Існують невичерпні для нашого суспільства теми. Одна з таких – це проблема безхатніх тварин. Більшість вважає, що хтось інших попіклується про те цуценя під дощем, але частіше всього така маленька душа так і залишається виживати (далеко не жити) на вулицях нашого міста
Існує безліч причин, рішень та проблем стосовно цієї теми, всі знають про це. Але після знайомства з волонтерами організації «Служба захисту тварин» я розумію одне – треба вміти діяти, а не лише висловлювати своє співчуття. Саме про це я хочу розповісти, бо ж лише своїм прикладом можно щось довести.
Завести тварину – це складне рішення, яке потребує довгих роздумів. Так пишуть майже всюди, в той час як усі мої пухнасті та пернаті друзі оселилися в мене якось спонтанно. А все почалося з одного літнього ранку, коли хочеться спати, а не слухати несамовите скавчання під балконом. То ж вже через півгодини у квартирі сиділо щось таке мале, біле, неймовірно лагідне та перелякане. Тому створінню було не більше двох тижнів, але воно так грізно намагалося тявкати на двері, що сумнівів не було – перед нами майбутній охоронець квартири.
Знаєте, перші місяці були дійсно важкими. Коли ми годували щеня з піпетки, коли воно ніяк не хотіло розуміти де туалет, а де килим, коли у ночі воно скавчало, бо боялося темряви й засинало лише на ліжку поряд з батьками. Усі ці моменти – це частина справжнього щастя. Минає місяць, шість років, а ти знаєш, що вдома неодмінно тебе чекають, що ти точно комусь потрібен, що навіть під час прогулянки темними вулицями твоя Софі (як ми її назвали) не підпустить до тебе нікого ані на метр.
Певно нікого не здивувала наша родина, коли ми підібрали другу собаку. Щеня, що тремтіло біля зупинки та дивилося на світ маленькими чорними оченятками. Наразі цій кароокій та довголапій Бонопарті вже 3 роки. Вона зовсім не така, як Софі.
Індивідуальність характеру і зовнішності – це робить з тварин майже людей, особливо це стосується безпородних хатніх улюбленців. Ні в кого більше не буде собаки чи кота з такою ж зовнішністю, як у вашого улюбленця!
Я можу затвердити, що врятована душа буде вдячна вам до смерті, вона буде намагатися стати найближчим другом, найрозумнішою істотою на планеті, найсильнішим та найвидатнішим героєм вашої спільної пригоди.
Валерія МОСЕЙЧЕНКО