Для тих, хто прагне лікувати не лише тіло, а й душу (рецензія на психотерапевтичний роман Ірвіна Ялома «Шопенгауер як ліки»)
У сучасному ритмі життя нас оточують стреси, напружений графік роботи, постійна втома, тривалі нервові напруження, душевні травми. Допомогти розкласти все по полицям може психологія. З давньогрецької це слово перекладається як «наука про душу», адже психологічні проблеми довгий час вважалися душевними ранами. Велика кількість людей нехтує допомогою психологів і психотерапевтів, дехто взагалі їх побоюється. Але щоб «вилікувати» душу, зовсім необов’язково прикладати титанічні зусилля. Іноді варто лише зробити перший крок, у нашому випадку — звернутися до книг із психології. Звісно, це не «чудодійна пігулка», яка в одну мить все змінить, проте вони можуть допомогти зрозуміти свій емоційний стан, виявити головну проблему та отримати порцію мотивації. Особливо, якщо автор книги — американський психолог, психотерапевт, доктор медичних наук, професор психіатрії Стенфордського університету Ірвін Ялом. У своїх працях Ірвін Ялом часто говорить про боротьбу зі страхом смерті, пізнання себе, подолання складнощів у стосунках із людьми. «Шопенгауер як ліки» — психотерапевтичний роман, який дає поштовх до змін і можливість поглянути на свої проблеми з іншого боку.
Сюжет книги
«Шопенгауер як ліки» знайомить нас із психотерапевтом Джуліусом Герцфельдом, який все своє життя допомагав іншим, але тепер допомога потрібна йому — він дізнається, що смертельно хворий. Читачі зануряться в його думки, разом із ним проживатимуть останній рік, обіцяний лікарями. Однак цей рік головний герой вирішує провести за роботою, яка завжди його оточувала, а перемоги — надихали.
Книга має все, що нам необхідно: захопливий сюжет, мотивацію, осмислення життя, поради досвідченого психолога, проговорення проблем, знайомих кожному. Ця історія змусить вас полюбити життя. Дієвий для цього спосіб — уявити себе на місці головного героя, уявити власну зустріч із неминучою смертю. Це наче психологічна встряска. Може нарешті вже час цінувати кожну мить та почати жити по-справжньому?
«Коли наприкінці життя більшість людей озираються назад, вони бачать, що прожили його ad interim (тимчасово). Їх напрочуд дивує той факт, що те, чому вони дозволяли спливати, що не цінували й чим не насолоджувалися, — і було їхнім життям. Ошукані надією, вони, пританцьовуючи, рушають в обійми смерті.»
Книгу уявно можна поділити на три частини: біографія Артура Шопенгауера, заняття Джуліуса з психотерапевтичною групою (стосунки між ними, обговорення їхніх проблем), а також внутрішня боротьба Джуліуса — усвідомлення того, що життя завершується. До останнього пункту варто додати ще й думки про швидкоплинність життя, роль вчасної «зупинки», осмислення та часу, коли ви починаєте насолоджуватися кожною секундою.
«Все напрочуд скороминуще — і життя, і враження проминають, їх не повернеш, подібно до картин за вікном потяга.»
Ірвін Ялом радить нам попрацювати в «саду розуму» — виполоти у своїх думках зайві «бур’яни». Важливо частіше залишатися наодинці зі своїми думками та, безумовно, самовдосконалюватися. Але робити це не задля когось, не тому що «так прийнято в суспільстві», а лише для себе. Кожному варто розквітнути.
«Ти гадаєш, що я квітну, аби мене хтось побачив? Я розквітаю заради себе, а не для інших, бо це приносить мені неабияке задоволення.»
Книга зацікавить широке коло читачів. Її оцінять ті, хто працюють над собою та прагнуть лікувати не лише тіло, а й душу.
Харкевич Тетяна