Ілля Бовсуновський: «Об’єднуємо тих, хто потребує допомоги, з тими, хто хоче допомагати»

На період карантину всі ми опинилися у незвичному для нас становищі. Самоізоляція замкнула людей у тісних квадратах своїх же квартир. Але під тиском обставин ми забуваємо, що є люди, яким допомога та підтримка потрібна в першу чергу. Літні люди або просто ті, хто не має змоги купити речі першої необхідності, залишаються абсолютно незахищеними у цей важкий період.

Для допомоги таким людям небайдужі створили волонтерський проєкт “Соціальна доставка в Запоріжжі та Мелітополі”. Як зазначається на офіційному сайті, “проєкт спрямований на допомогу літнім людям та людям, які з різних причин не мають змоги придбати продукти, ліки та речі першої необхідності в умовах карантину. Замість них за продуктами чи ліками вирушить волонтер.” Ми поспілкувалися з керівником проєкту  Іллєю Бовсуновським аби дізнатися, що стало повштовхом для створення соціальної доставки та з якими проблемами стикаються волонтери під час своєї роботи?

Як виникла ідея створення такої волонтерської програми?

Історія почалась із того, що треба було адаптуватись. На початку березня у нас із командою тривав проєкт “Студентство за волонтерство” (пройшов 1 з 3-х модулів). І з 18 березня розпочався карантин, що зруйнувало всі плани у зв’язку із забороною масових зібрань. Тому почав думати, як адаптуватись до ситуації і діяти в нових умовах. Прописав ідею проєкту, запропонував команді і розпочалось. 9 студентів та студенток скинулись на sim карти, та заснували колцентр. Потім розробили гуглтаблицю в якості бази даних, почали вносити запити. Потім почали розповідати через соціальні мережі. Ресурсів як не вистачало, так і не вистачає. Проте небайдужі люди почали долучатись та брати замовлення за власний рахунок. Далі (на початку квітня) подзвонили представники UCIBI та запропонували підтримати ідею. Так розпочалась історія грантового проєкту “Соціальна доставка у Запоріжжі та Мелітополі”. Ось так 9 студентів sз 16 березня втілили ідею в життя.

Які обов’язки зазвичай виконують волонтери?

Проєктна команда переважно складається з волонтерів. Серед них координаторки колцентрів Запоріжжя та Мелітополя, які отримують дзвінки, фільтрують запити та вносят в базу, заповнюють звітність. Серед нас є координаторки мобільних груп. Вони отримують інформацію з бази та надсилають її до чату волонтерів, слідкують за виконанням доставок; членкині медіакоманди пишуть пости, слідкують за медіавидимістю в інформаційному просторі; волонтери, які займаються доставкою? і ті, що розклеюють афіші нашого проєкту.

Хто може стати волонтером у вашій організації?

Мета моєї організації — волонтерство для кожного. Проте є один нюанс, ЗУ “Про волонтерську діяльність” називається. Не можемо взяти волонтера молодшого 16-ти років, з 16-ти до 18-ти – з дозволу батьків. А далі хто хоче, звісно. Тому на правах реклами закликаю приєднуватись! Шукайте подію “Соціальна доставка у Запоріжжі та Мелітополі”, там є пост про пошук волонтерів. СММниці гарно попрацювали, тому нескладно розібратись.

Чому саме Ви почали займатися волонтерською діяльністтю?

У мене досить цікава історія волонтерства. З 2011 року я допомагав не свідомо, а усвідомлення прийшло тільки у 2018 році, коли став учасником програми “Агенти Волонтерства”. Початкова мотивація була дуже приземлена, хотів подорожувати. А тут була можливість безкоштовно “поїздити” країною. Проте, долаючи шлях волонтера, почав відчувати відповідальність за себе, місто, країну. Також базовою цінністю залишається розвиток, а волонтерство добряче мене “прокачувало”, тому є жага до того, аби зробити щось краще. Знаєте, завдяки волонтерству до мого життєвого девізу: “У мене є я, нас двоє — ми впораємось” додався ще один: “Не ний, а дій!”. Якось так.

Як часто до Вас звертаються за допомогою?

Хммм… зазвичай не очікую на запит, а намагаюсь попередити його. Проте декілька разів люди звертались. Наприклад, Оля Шевченко. Це жінка, яка звернулась до мене як до представника команди “Будуємо Україну Разом”. Якось побачила по телебаченню і написала у messenger. Разом із нею ми реалізували проєкт “БУРчик у Запоріжжі”. Також пам’ятаю запит від Миколи Семеновича, була чудова акція. Звернень було більше, але особисто до мене звертались разів… з 15-20. Проте без своєї команди жодної акції не було б, тому у єднанні наша супер сила.

Як Вас зазвичай знаходять люди, яким потрібна допомога? Чи знаходите Ви їх самостійно?

Зазвичай це телебачення, або “сарафанне радіо”. Але зараз все частіше звернення надходять від тих організацій, з якими ми співпрацювали впродовж багатьох акцій. Тобто система така: зробили акцію з якоюсь громадською організацією, до них звернулись по допомогу (зазвичай запит не співпадає з діяльністю ГО), а вони направили до нас. Тому за рахунок ЗМІ, “сарафанного радіо” та партнерств.

На початку створення Ваш проєкт був некомерційним. Де шукаєте ресурси для реалізації проєктів?

“Соціальна доставка у Запоріжжі та Мелітополі” залишається некомерційний, бо його мета – не прибуток, а допомога тим, хто цього потребує. На жаль, ресурси – це великий біль, бо мені як ініціатору проєкта важко дивитись, коли в нас є замовлення, а ресурсів на закупівлю немає. Це як бачити біду, та не мати можливості щось зробити. Впродовж своєї волонтерської діяльності ми співпрацювали з достатньою кількістю активних громадян, але зараз важкий економічний стан. Ще маємо грантову підтримку, але мета грантодавця — це залучити та об’єднати громаду навколо спільної проблеми, аби громади самі могли вирішувати власні проблеми в майбутньому. І це правильний підхід, це про сталість та потенціал. Наразі, наші спонсори — це десятки небайдужих людей, серед яких і благодійники, і волонтери, і просто відповідальні люди.

Які ще проблеми виникають під час вашої роботи?

Найбільша проблема — нестача коштів, ми розіслали більше 60 партнерських пропозицій, бо фінансувати командою вже було неможливо. Усі студенти, а на стипендію довго не проживеш. Неодноразово “кричали” в соціальних мережах “кричали” про те, що потребуємо ресурсів і на цьому зібрали 90% коштів. Зверталися до бізнесу — марно, зверталися до громадських організацій — марно, звертались до благодійних організацій — марно. До політиків не звертались, бо принципи діяльності організації не дозволяли. Є певні організаційні проблеми. Проте це нормальний процес, бо всі ми і вчимося, і працюємо. Також проєкт такого рівня перший як для мене, так і для команди. Тому не все виходить з першого разу.

Як виникла ідея створити власний волонтерський проєкт?

До карантину займався проєктом “Студентство за волонтерство” тому звик багато працювати на суспільне благо, і тут «сидіть вдома». З’явився вільний час, а також 30 учасників проєкту, яким цікаво волонтерити… Тому виникла думка поєднати “корисне” з “приємним”. Почав думати, що ж такого зробити, аби не порушувати настанови МОЗ та допомагати людям. Так між двома вогнями, з одного боку каратин, з іншого бажання зробити щось таке, від чого зможу “кайфанути” та людям допомогти, народився концепт проєкту.

Чому Ви почали свою діяльність саме в умовах карантину?

Діяльність була до того, тут скоріше питання: “Чому вирішили активно діяти, а не зайняли пасивну позицію, посилаючись на заборони?”. Ми з командою вирішили адаптуватись до ситуації з максимально імовірною ефективністю. Бо що ж ми за такі активісти, які нічого не роблять? Коли навкруги проблема літніх людей із забезпеченням базових потреб стрімко погіршилась, коли людям з інвалідністю взагалі неможливо вийти за продуктами, бо інфраструктури міста для людей з інвалідністю у нас, на жаль, не існує. Ці фактори вплинули на те, що треба діяти саме таким чином.

Окрім продуктів харчування, яку допомогу Ви надаєте? Можливо, засоби індивідуального захисту?

Іноді доставляємо засоби гігієни та ліки. Одного разу взяв терміновий виклик на доставку інсуліну. У таких випадках виникає питання: чим думають ті люди, які  видають ліки людині у дуже поважному віці із захворюванням опорно-рухового апарату в аптеці, яка знаходиться у іншому кінці міста?…Тобто трапляються різні ситуації, але переважно допомагаємо продуктами, ліками, засобами гігієни.

Як люди реагують коли їм приносять продукти, надають допомогу? Які емоції вони переживають?

Спочатку подив, що прийшли, потім сльози, потім слова вдячності. Ця схема для більшості. Проте особисто мене більше всього лякає реакція, коли людина дуже мовчазна, знаєте з’являється відчуття зневіри. Іноді це сприймають як невдячність, але це насправді не невдячність, це зневіра людини. І ось це лякає.

Як відбувається контакт між організацією та замовниками?

Бенефіціар (людина, яка потребує допомоги) дзвонить до колцентру, робить запит. Після чого запит потрапляє у базу, звідти до координатора колцентру, той передає координатору мобільних груп, який розповсюджує інфу у чаті волонтерів. Після цього волонтер продзвонює бенефіціара та домовляється про час, потім привозить продукти, робить фото. Колцентр робить “контрольний” дзвінок, питаючи чи відбулась доставка, збирає відгуки. Фініш.

Не було страху захворіти?

Дякую за круте запитання. Вовків боятись — до лісу не заходити. Взагалі не було. Чому саме?… адже коли людина розповідає, що відправила онуків до невістки, бо годувати нічим, то стає страшно, страшно, що це реально перед тобою, тут і зараз. Звісно, всіх норм гігієни та захисту дотримувався, але нічого не робити було страшніше.

Чи буде проєкт функціонувати після закінчення карантину?

Поки що це питання як для мене, так і для команди. Все залежить від ресурсів. Система налаштована, проте все залежить від “палива”. Якщо будуть ресурси, будемо працювати.

На Вашу думку, як у Запоріжжі розвинена культура волонтерства?

Протягом останніх 2-х років, на мою думку, був зроблений величезний стрибок. У місті почала діяти команда “Будуємо Україну Разом”, пройшла “Школа Волонтерства” від ГО “Українська Волонтерська Служба”, “Школа Волонтерів” від БО БФ “Карітас Запоріжжя”, бізнес почав підтримувати волонтерські ініціативи, з’явилось чимало вільних просторів (Спільно HUB, Edison Space, ЗОЦМ). Запустився наш проєкт “Студентсвто за волонтерство”. Це я мовчу про діяльність ініціативної волонтерської групи “AngelS”, Сміхоноси, Volunteer Comutity і т. д. Тому волонтерство в Запоріжжі посилюється і це маркер того, що люди готові об’єднуватись та діяти, а не чекати, що все в країні зміниться саме собою.

А наскільки, за вашими оцінками, волонтерство зараз популярне у суспільстві?

Якщо дивитись загальноукраїнський контекст, то волонтерство набирає обертів швидкими темпами. Найбільший внесок, на мою думку, роблять такі “мастодонти” як: Волонтери ООН, Piece Corp, ГО “Українська Волонтерська Служба”, Львівська Освітня Фундація, а саме програма “Будуємо Україну Разом”, також мережа благодійних організацій “Карітас”, цей список не є вичерпним. Проте зараз такий чудовий період, що можна робити та імпровізувати в різних напрямках. Якщо порівнювати з віком людини, то це юнацтво. Енергії повно, потенціал великий, бери-роби-здобувай.

Як люди можуть з Вами зв’язатися?

Для тих, хто хоче допомогти проєкту:

+380990729247 або сторінка у Facebook “Ilya Bovsunovskiy”.

Для тих, кому потрібна допомога:

?? 098-98-47-018 Катерина (Запоріжжя)

?? 066-73-76-690 Каріна (Запоріжжя)

?? 063-80-58-543 Альона (Запоріжжя)

?? 098-45-89-537 Ілона (Мелітополь)

Джерела, з яких були взяті фото для матеріалу:

Авторка: Ліна Єфименко