«Я пішла на курси, щоб не просто «клацати» та використовувати свою матрицю дарма, а дійсно професійно цим займатися» — інтерв’ю з фотографом Веронікою Пачколіною.
18-річна Вероніка Пачколіна навчається у Харківському національному юридичному університеті імені Ярослава Мудрого на 2-му курсі та вже 2 роки працює у сфері фото. З дитинства вона фотографувала усі родинні свята, знаючи золоте правило – «не обрізати голови», у свої 15 років пішла на курси з фотографії, а вже у 16 почала працювати фотографом. Про це та багато іншого ви дізнаєтесь далі з нашого інтерв’ю.
- Які жанри фото тобі подобаються найбільше? В яких саме працюєш ти?
Взагалі я працюю у жанрах портрету та «love story». «Love story» – це зйомка закоханих пар і необов’язково це є саме весільне фото, я такого виду фото не займаюся, тому що це дуже відповідальна робота та треба мати, спеціальну техніку, досвід та оформлювати юридичні документи. Мене надихає жанр «love story», тому що це взаємодія людей, вони дихають один одним – це енергетика любові. Кохання передається через об’єктив, і я завжди стараюсь, щоб не тільки я, як фотограф та клієнти як учасники процесу це відчували, а також й моя аудиторія, що буде переглядати мої роботи.
- Є такі моменти, коли пари не можуть розслабитися та напружуються, коли бачать об’єктив?
У мене така філософія у фотографії – я не примушую людей робити те, чого вони не хочуть, тобто казати їм, щоб вониобіймались, або ще щось таке. Я максимально намагаюся розташувати до себе людей, щоб вони почували себе комфортно та робили все так, наче мене тут немає.
- Що важливо у побудові гарного кадру?
Існують правила композиції, правило трикутника, правило третей («золотое сечение»), що зараз є не дуже актуальним серед сучасних фотографів, вони намагаються відходити від нього. Я була на конференції фотографів, що проходила у Києві 7-8 грудня 2019, і так вони сказали, що тенденції фотографі такі, що частіше використовувати потрібно правило трикутника, а від правила третей відходити. З приводу розташування людей, я направляю їх ставати правильно відносно світла, тобто я повинна бути режисером кадру.
- Ти вважаєш себе професіоналом і чому?
У мене є здатність до освіти. Я прагну у всьому розвиватися. Фото я займаюсь, як я завжди усім кажу, з дитинства, я маю на увазі вже у свідомому дитинстві, коли тобі дають фотоапарат і кажуть, — «Головне не обрізай голови». Я фотографувала усі родинні свята. У 15 років, я усвідомила, що фотографування приносить мені велике задоволення і я пішла на курси, щоб не просто «клацати» та використовувати свою матрицю дарма, а дійсно професійно цим займатися. Я почала брати за свою роботу гроші, десь 2,5 роки тому, це для мене було серйозне рішення, адже коли ти береш гроші, ти несеш відповідальність за результат і ти повинен задовольнити бажання свого клієнта.
- У чому вагомість фото? Чи у кожному фото фотограф доносить якийсь меседж?
Я вважаю, що з огляду на час, тобто якщо раніше фото робилися на камеру де плівка всього на 36 кадрів, то вони були дуже цінними, а зараз цифра і ти можеш зробити багато фото, і кожне фото не буде мати таку велику цінність як колись. Якщо ж ми сприймаємо фото як твір, в який ми заклали, якийсь меседж, то тоді так, фото має свою вагомість. Кожен з нас по-різному сприймає фото, але одна загальна ідея у такому продуманому фото буде прослідковуватися.
- Що для тебе якісна фотографія?
Якість – це поняття широке, вона не тільки від техніки залежить. Для мене відіграють роль емоції на фото. Я надихаюся роботами Дмитра Малея – це фотограф з Одеси, він робить дуже чуттєві кадри. Він наче занурюється у життя людей і передає емоції, які характерні саме для цієї пари – це дуже класно. Для мене це ідеальні та якісні фотографії.
- Що бачить фотограф, чого не бачить звичайна людина?
Я почала бачити направлення світла, ти бачиш джерело світла і ставиш свою модель так, щоб формувався певний світло-тіньовий малюнок та була певна композиція. Фотограф може бачити, те що йому подобається, те що викликає у нього емоції і він хоче це відобразити у фото.
- Ти відвідувала фотовиставки? Хотіла б створити свою власну?
Я надихаюся коли відвідую художні виставки, і завжди думаю, що тут могли б висіти мої роботи… Як знаєш, — «Тут могла бути ваша реклама», так от і тут могла б бути моя робота. Треба мати дуже великий професіоналізм, щоб влаштувати виставку з конкретною метою, з конкретним посилом. Проте я хочу сказати, що вже брала участь у виставці, у нас у Харкові був такий захід, де зробили спеціальні місця для фоторобіт і кожна людина могла підійти та розмістити свою роботу, звісно підписавши її, та будь-яка людина могла підійти та узяти безкоштовно твою роботу, такий собі Фотокросінг.
- На твою думку, де краще робити фотосесію?
Я завжди за натуральне світло, я за вулицю та природу, тому що більше простору, багато ідей можна втілити, звичайно як у студії, проте мені здається студія більше для якихось фешн зйомок та сімейних. Студія задає певну тематику та локацію. Я ж хочу, щоб усе було натурально, тому ми йдемо або до замовників додому або на природу. Студію ми використовуємо лише взимку, або коли немає змоги зробити фотозйомку у іншому місці.
- Ти вважаєш, що фотограф і художник – це тотожні поняття, чи навпаки різні?
Я вважаю ці поняття зовсім несхожі. Ми обидва створюємо об’єкт мистецтва, але фотограф має справу з реальністю – він її відображає, а художник створює взагалі з нічого – з чистого листа, і він повинен ту картинку, яку змалював у голові передати на цей лист за допомогою фарб та навичок. Художник може бути поганим фотографом, а фотограф – поганим художником. Це різні речі.
- Чи є у тебе якісь принципи у фотографуванні? Чи буває таке, що ти щось не хочеш і не хотіла б взагалі фотографувати?
Я не фотографую, якісь взагалі абсурдні ідеї. Та ідея, яку хоче втілити клієнт – повинна подобатися мені та бути зрозумілою і для мене також. Одного разу до мене звернувся один астроном і він каже, — «Мені потрібен мій портрет з космосом», — я йому сказала, що не знаю як саме це реалізувати, запропонувала зняти студію, знайти синій фон, наклеїти зірочки і так сфотографую. Він мені сказав, — «Ну ви ж фотограф зробіть мені космос».
У мене є відповідальність за результат фотозйомки, якщо я не зможу цю роботу реалізувати – я не буду за неї братися. Також я не фотографую маленьких дітей.
- Як фото змінило для тебе світ?
Я знайшла багато нових знайомих, я почала бачити по-іншому світ. Мене стали сприймати як справжнього фотографа, усі сімейні свята, у всіх мої родичів є якісні фотографії, що на менш важливо.
Роботи Вероніки можна переглянути на її сторінці в інстаграм: @pachkolina_photo.
Підготувала
студентка 2-го курсу гр. 6.0618-2ж
Науменко Любов