Пекельна кухня відпочиває: рецензія на книжку “Як нагодувати диктатора” Вітольда Шабловського.

 Адольф Гітлер, Йосип Сталін, Фідель Кастро, Мао Цзедун, Іді Амін… Що їх всіх об’єднує? В історії вони залишилися, як найвідоміші диктатори у світі. Але вони теж потребували… їжі. Чи чули ви про кухарів, які готували для них? Майже ніде не пишуть про них. Але залаштунки обіднього залу можуть багато розповісти – про смакові вподобання, риси характеру, відношення до співробітників та, навіть, про хвороби. “Видавництво Старого Лева” у 2020 році відкрило нам цілий Світ про який ми навіть не думали. Тепер ми можемо дізнатися про деяких диктаторів ті факти, які знали лише кухарі. Вони мали різні долі, але їх об’єднує одне – вони готували для страшних людей, які залили кров’ю власні країни.

“Як нагодувати диктатора” — нова книга польського репортера Вітольда Шабловського, що поєднала в собі історію, журналістику та кулінарію. Тож, як воно – готувати для диктатора, чудовиська, що безжально вбиває сотні людей? Як це, йти кожного дня на роботу, знаючи, що помилка карається життям?

Сьогодні пропоную і вам поринути у роботу диктаторської кухні.

 Тематика:

Історія, біографія, мемуари, політика.

Про що книга?

Читаючи книжку “Як нагодувати диктатора” ви поринете у 5 різних світів. Головні герої — найкривавіші диктатори XX століття — Саддам Хусейн, Іді Амін, Енвер Ходжі, Фідель Кастро та Пол Пот. Змальовані вони за спогадами їхніх кухарів.

Це справжня журналістська мандрівка відомого польського репортера Вітольда Шабловського чотирма континентами та п’ятьма країнами (Уґандою, Кубою, Іраком, Албанією та Камбоджею). Головне — вам здається, що ніби це ви спілкуєтесь з кухарями та дізнаєтесь те, про що раніше вони боялися зізнатися. Автор ставить запитання, які його цікавили: “Що їв Пол Пот, поки кілька мільйонів камбоджійців помирали від голоду?”, “Чи правда, що Іді Амін куштував людську плоть?”.

Це не кулінарна книжка, хоча деякі рецепти ви тут знайдете. Це спогади людей про життя, сповнене страху, любові й ненависті під тиранією.

Хто автор?

Вітольд Шабловський — польський журналіст і репортер. За свої репортажі отримав кілька важливих нагород. У 2008 році отримав нагороду Amnesty International за статтю «Це з любові, сестро», що розповідає про драматичні події з життя жінок у Туреччині – жертв «вбивств честі». У 2011 році – лауреат Нагороди імені Беати Павляк і номінований на Літературну нагороду «Nike» за книжку «Вбивця із міста абрикосів» та «Репортажі з Туреччини», які написав після бесіди із терористом Мехметом Алі Агджоєм, який здійснив замах на папу Іоана Павла II, та його родиною. У 2016 році опублікував цикл розмов з очевидцями Волинської трагедії «Кулемети й вишні. Історії про добрих людей з Волині».

Ось що він писав про роботу над книгою: “Робота над цією книжкою забрала в мене майже чотири роки. За той час я побував на чотирьох континентах: від забутого усіма села в кенійській савані через руїни стародавнього Вавилона в Іраку і до джунглів Камбоджі, де сховались останні з Червоних кхмерів. Я зачинявся на кухнях із найнезвичнішими кухарями світу. Я готував із ними, пив ром, грав у раммі. Ми разом ходили на базари, торгувалися про ціну помідорів і м’яса. Ми пекли рибу та хліб, варили солодко-кислий суп із додаванням ананаса та плов із козлятини”.

З чим її їсти?

Готуйтесь до того, що книга польського автора захоплює і жахає водночас. “Як нагодувати диктатора” дуже переконливо переносить у чужий час, місце та культуру. Диктатори набувають рис реальних людей.

Що мені особливо сподобалось — це те, що Вітольд Шабловський не дає власних оцінок. Він дозволяє говорити кухарям самим за себе. Наприклад, з розмов автора з ними розумієш, що вони боялися своїх роботодавців. Через їхні історії життя ми дізнаємося, що кухарі не претендували на цю роботу, але їм просто сказали, що їх обрали. Як сказав шеф-кухар Саддама Хусейна: «Чи міг я відмовитися від Саддама? Я не знаю, але я вважав за краще не намагатися. Це як солдат: краще не думати занадто багато, а виконувати накази».

А що ж могло врятувати кухаря від смерті? Деякі рецепти страв, про які вони розповіли у книжці, дійсно декілька разів їх рятували. Звісно, ми дізнаємося і про ставлення диктаторів до свого персоналу. Наприклад, один кухар отримував найбільшу зарплатню в адміністрації президента, а інший доживає свій вік у злиднях у розваленому будинку з велетенськими тарганами. Вражає, що кухарі співчутливо згадують своїх роботодавців, деякі навіть із симпатією чи любов’ю. Вони бачили перед собою не монстрів, а звичайних людей. Коли одного з найдраматичніших персонажів – кухаря Іді Аміна – автор питає про канібалізм хазяїна, той починає плакати й говорити, що цього не було. Кухарка Пол Пота приносила до столу смачні страви зі свіжоспеченим хлібом, коли 2 млн камбоджійців помирало з голоду, вважаючи за щастя зловити та з’їсти щура, черв’яка, жабу, тарантула чи кажана. Саддам Хусейн іноді бажав готувати сам. Все приготоване ним було майже неїстівне. Він любив спостерігати, як його оточення давиться тією їжею та симулює захоплення.

 Меню на сьогодні

Зверну вашу увагу на оформлення книжки. Обкладинка має вигляд меню. Її структурні розділи теж мають кулінарні назви: «Сніданок», «Ланч», «Обід», «Вечеря», «Десерт», кожний з яких розповідає про одного з п’яти диктаторів. Кожна з історій Вітольда Шабловського могла претендувати на окрему книжку. Іноді так і хочеться прочитати продовження історії та поглибитись у сюжет. Таке меню на сьогодні:

• Злодійський рибний суп ( історія Абу Алі, кухаря Саддама Хусейна)
• Печена Коза (історія Отонде Одери, кухаря Іді Аміна)
• Шекерпаре (історія пана К. — кухаря Евера Ходжі)
• Риба в манговому соусі (Історія Флореса й Ерасмо — двох кухарів Фіделя Кастро)
• Салат із папаї (історія Йон Муун, кухарки Пол Пота)

Чудово доповнюють книгу — фотографії із підписами. Їх тут не мало. До речі, якщо ви не знаєте де знаходяться ці країни — не поспішайте звертатися до Google. На початку “Як нагодувати диктаторів. Історії, розказані кухарями” ви знайдете карту, а у кінці список літератури під назвою “Приправи”, котрий можна почитати, якщо хочете дізнатися більше про Албанію, Кубу, Ірак, Камбоджу чи Уганду.

 Чому автор обрав саме такі назви?

Це стане зрозуміло тільки, коли закінчите читання. Вітольд Шабловський використав моторошну алегорію з історії 1969 року. Саме тоді США ухвалили проведення секретної військової операції під криптонімом «Меню» з бомбардування Камбоджі. Операція мала кілька етапів під назвами: «Сніданок», «Ланч», «Обід», «Вечеря» і «Десерт». Загалом американці скинули понад півмільйона тонн бомб, щоб ви розуміли — це втричі більше, ніж на Японію під час Другої світової війни. Загинуло під час «трапези» щонайменше 100 000 камбоджійців. Страшно…

Те, що підкреслила у своєму примірнику

Читається книжка легко, є періодичні вкраплення гумору. Стиль автора простий та зрозумілий. Але звісно, приходиться абстрагуватися від того, що це відомі диктатори.

“Хіба я міг відмовити Саддаму? Не знаю, я волів не пробувати”, — стр. 38.

“Президент хотів показати, які він дбає про своїх солдатів: так сильно, що сам для них готує”, — стр. 43.

“Кожен, хто вважав Аміна за добродушного недоумка, яким буде легко керувати, вже через кільканадцять місяців його правління мусив знати, наскільки він помилявся”, — стр.101.

“Амін боявся усіх, хто міг загрожувати його владі, а найбільше — добре освічених і заможні людей, а також тих, хто мав зв’язки з попереднім урядом”, — стр. 104.

“Ти запитуєш, як я міг готувати для такої потвори. Що ж, я мав 4 дружин і 5 дітей. Амін пов’язав мене із собою так, що я не міг піти; навіть не помітив, коли він це зробив. Я б не впорався без його грошей. Я цілковито від нього залежав, і він про це знав; схожим чином він узалежнював від себе охоронців, міністрів, а ще друзів”, — стр. 105.

“Коли людина росла в неволі, то потім усе життя не може натішитися свободою”, — стр. 223.

підготувала Юлія Чернявська