Про це варто кричати: рецензія на книгу “Вона розповіла. Викриття сексуального насильства і становлення руху #metoo” Джоді Кантор і Меган Туей.

“Я не здатна змінити те, що сталося з вами в минулому, але разом, ми, можливо, зможемо використати ваш досвід, щоб захистити інших людей”, - ось із такою думкою рекомендую читати книгу “Вона розповіла. Викриття сексуального насильства і становлення #metoo” Джоді Кантор і Меган Туей.

Як завжди, Yakaboo Publishing дивує своїх читачів. Приємно, адже тема сексуального насильства на роботі — актуальна та багато жінок про це просто мовчать, а іноді навіть і не розуміють цього. Якщо ви хочете дізнатися більше про ситуацію з Гарві Вайнштейном, про становлення руху #metoo, сексуальне насильство у Голлівуді — читайте далі.

 

Тематика:

Документальна література, публіцистика, журналістика.

Про що книга?

«Вона розповіла. Викриття сексуального насильства і становлення #metoo» – це ґрунтовна робота, ретельне розслідування, яке розповідає читачам про становлення руху #MeToo та про солідарність, якої потребує суспільство. Джоді Картер і Меган Туей розповіли нам історію продюсера Гарві Вайнштайна та привернули увагу на історії жінок про які останні мовчали роками, адже «не прийнято» було говорити вголос — про насильство.

Приголомшливе розслідування двох журналісток сколихнуло не лише Голлівуд. Жінки по всьому світу почали говорити про свої травматичні історії. Скриньку “Пандори” відкрили та назад шляху немає. Повинні бути межі та кордони, котрі ніхто не має права порушувати. Ні чоловіки, ні жінки. Ні — значить ні.

Джоді Кантор та Меган Туей розповіли не тільки про продюсера Гарві Вайнштайна, а й про вкрай неприпустиме ставлення президента Дональда Трампа до жінок і про публічне обвинувачення судді Верховного суду США Бретта Кавано у скоєних правопорушеннях.

Наголошу, що авторки збирали інформацію впродовж трьох років. У цій книжці вони пояснюють, як задокументували типову поведінку обвинуваченого, спираючись на особисті свідчення, фінансові та юридичні документи, службові нотатки та інші викривальні матеріали. У кінці ви знайдете посилання на всі джерела та зможете переконатися у їх правдивості. Їхня кількість вражає.

Журналістки отримали за це розслідування Пулітцерівську премію у категорії «Служіння суспільству».

Хто авторки?

Джоді Кантор – журналістка з 20-річним стажем. Пише для The New York Times, де розпочинала з посади редакторки рубрики «Мистецтво і дозвілля». У 2007 році вона почала писати про родину Обами, вивчала їхню біографію та принципи життя, слідкувала за їхньою діяльністю, згодом написала книжку The Obamas. A true story. Писала також про Хіларі Клінтон та багатьох інших відомих політиків.

Меґан Туей – журналістка-розслідувачка в The New York Times. Писала також для Reuters, Тhe Chicago Tribune, Тhe Milwaukee Journal Sentinel. У фокусі її розслідувань складні соціальні проблеми: вона писала про лікарів, які після обвинувачень у сексуальних домаганнях продовжували практику, викрила поліцейських, які ховали заяви про зґвалтування, викрила «чорний» ринок усиновлення. Її матеріали використовувались у кримінальних справах і призвели до впровадження нових законів, спрямованих на захист незахищених людей та дітей.

Ще актуально?

Згідно з дослідженням, проведеним серед жінок і чоловіків (1 000 чоловіків і 1 000 жінок брали участь в опитуванні) Німеччини, є суттєва різниця між домаганнями, жертвами яких стають жінки і чоловіки: серед жінок частина жертв складає 43%, а серед чоловіків це 12%. В Україні було проведене дослідження «Жінки в юридичній професії», здійснене Асоціацією юристок України «ЮрФем», згідно з яким майже 37% респонденток зазнало домагань на робочому місці.

Ще думаєте чи актуальна для книга? Запевняю, що вона важлива наразі.

А як часто ми чуємо про те, що відомі зірки досягають вершин через ліжко? Стосунки з впливовим продюсерам дають шанс отримати заповітну роль, а до чого ж призводить відмова від такого шляху? Американскому продюсеру Гарві Вайнштайна, який домагався жінок, все сходило з рук впродовж десятиліть. Яким чином? Він купляв мовчання, змушував підписувати контракти, або ж гарантував повне знищення кар’єри. Як ми дізнаємося з книжки, жінки, або й далі мовчали і піддавалися насильству, або тікали світ-заочі, й повністю міняли спосіб життя, сподіваючись все забути, немов поганий сон. Читаючи, думаєш, чому ж вони мовчали і не домагалися покарання. З часом розумієш, що вони соромилися того, що їх домогалися. Вони боялися, що їх звинувачують у тому, що вони першими дали привід для насильства. Ну і звісно, ми не забуваємо про корупцію та вплив зв’язків на владу, що закривала очі на ситуацію.

Найгірше, що жінки не розуміли, що ж відбувається насправді. Адже продюсер нікого не бив, не примушував до зв’язку зразу. Спочатку це були поцілунки при зустрічі, трохи перебільшені, за дружні. Пізня робота, де він пропонував працівницям взаємний масаж плечей чи позбавитися лишнього одягу, що сковує тіло. Все відбувалося повільними темпами, так, що жінки самі не розуміючи потрапляли в його пастку.

Цьому поклали кінець журналістки. Вони розговорили жертв, які нарешті отримали довгоочікувану підтримку. Це спонукало громадськість до створення руху #metoo, який відтепер викриває не тільки сексуальне насильство, а й будь-які порушення прав жінок, та їх морального і фізичного стану.

Чому її варто прочитати?

Цю книжку я проковтнула буквально за кілька днів. Здається, що читаєш детектив — дуже простий і цікавий. Авторки чесно написали про свої страхи, вагання і моменти відчаю під час роботи над текстом розслідування. Мені, як журналістці, було цікаво читати саме деталі. Я дізнавалася про те, як пишуть тексти в одному із найавторитетніших видань Америки — The New York Times, хто їх редагує, на яких умовах статті показують тим, про кого пишуть і скільки часу їм дають на відповідь. Чесність із читачем — ось що підкупає тебе. Джоді та Меган описали, наскільки змінився рух MeToo після появи нових, не дуже правдивих історій домагань, як до нього поставилися критики і про те, що насправді він змінив у цілому світі.

Нагадаємо…

Що можна вважати сексуальними домаганнями?

Сексуальні домагання – це не лише пропозиції або примушування до сексуальних контактів. Прикладами сексуального домагання можна вважати такі дії, як:

• недоречне спостереження/погляди;
• жарти сексуального характеру
• демонстрація або надсилання небажаних сексуальних зображень, мультфільмів або інших сексуальних зображень (зокрема в чаті);
• вимагання обіймів, побачень або сексуальних послуг;
• запитання або розмови про чиюсь сексуальність, сексуальне життя чи тіло;
• встановлення зайвого фізичного контакту, зокрема небажані дотики;
• використовування слів, що принижують когось за ознакою їх статі;
• поширення пліток сексуального характеру (і в повідомленнях);
• погрози звільненням або покаранням когось, якщо вони відмовляють або не приймають загравання;
• сталкінг (поведінка, яка змушує когось почуватися небезпечно: небажані візити, телефонні дзвінки, повідомлення, електронні листи, спостереження за оселею).

Як реагувати та що робити?

1. Визначити, чи те, що з вами сталося, насправді належить до сексуальних домагань. Якщо ви розумієте, що увага колеги/керівника недоречна на робочому місці, слід діяти.
2. Найкращим рішенням буде спершу поговорити з людиною, що чинила щодо вас домагання. Це може бути складним кроком, але варто спробувати. Скажіть, що вам це неприємно/некомфортно/не подобається/ви не зацікавлені, попросіть людину припинити виконувати ці дії та більше їх не повторювати щодо вас.
3. Якщо людина усвідомила провину і більше не чинить дій щодо вас, добре.
4. Якщо ні, спочатку зверніться до відділу по роботі з персоналом або до вашого керівника. Якщо у вас є докази (повідомлення, фотографії, листи, аудіозаписи), обов’язково збережіть їх (краще й резервну копію теж). Так ви зможете довести правдивість своєї скарги. Компанія та керівництво має взяти до уваги вашу скаргу та вжити заходів щодо вирішення ситуації.
5. Якщо цього не сталося, варто звернутися до правоохоронних органів. На жаль, у законодавстві України все ще є неточності та неповне трактування терміну «сексуальні домагання», а також дій, що до них належать. Та все одно варто скласти офіційну заяву. При цьому спробуйте зібрати якомога більше доказів та показати їх правоохоронцям.
6. Якщо жоден з ваших кроків не був успішним, залишається останнє – звільнитися. Якщо ви почуваєтеся пригнічено, краще звернутися до психолога або до людини, якій ви довіряєте та можете розповісти про те, що сталося.

Цитати, які запали у душу

“Ви маєте вимагати грошей, тому що завжди можна отримати більше, але вони не дадуть їх вам, бо ви дівчинка!”, — стр. 48.

“Будь-яке розслідування серйозних правопорушень перетворювалося на змагання з перехоплення інформації й інформаторів і нагадувало перегони, в яких журналістки хотіла знайти, а її суперники — сховати”, — стр. 50.

“Якщо ти мовчиш, ми з моїми людьми допоможемо тобі досягти успіху”, — стр. 169.

“Історія Вайнштайна стала попередженням про те, що така поведінка загрожує працедавцям серйозним ризиком. Та насамперед громадська думка дійшла висновку, що Вайнштайнова поведінка неприпустима і толерувати її не можна”, — стр. 240.

підготувала: Юлія Чернявська