Рецензія на міні-серіал «Мотыльки» / «Метелики».
«Метелики» - український міні-серіал, прем’єра якого відбулася у 2013 році. У ньому демонструється історія закоханої молодої пари на тлі жахливих подій, що сколихнули людство – аварії на Чорнобильській АЕС. Труднощі, численні перешкоди, загроза життю, нещадна радіація, велика кількість смертей і… неймовірне кохання.
«Господи, что это?» — питає головна героїня міні-серіалу «Мотыльки» Аля, побачивши вибух… і ця фраза віддзеркалює думки тисяч людей. Під час самої аварії та вже після, переживаючи її наслідки.
За своєю суттю лексема «катастрофа» означає велику за масштабами аварію чи іншу подію, що призводить до тяжких наслідків. Тож у цьому міні-серіалі ми спостерігаємо за масштабною техногенною катастрофою в цілому для людства та за катастрофою, що призвела до неповоротних наслідків у людських долях.
Події обертаються не стільки навколо причин трагедії, пошуку винних, демонстрації деталей будування тощо. Ні. Ми бачимо наслідки аварії з точки зору їх впливу на окремі людські життя. Численні загибелі дорослих та дітей, смертельні дози опромінення, нещадна радіація. Невидима, прозора смерть. Смерть, що витає в повітрі та яку ніхто не може побачити й осягнути. Лиш вона забирає до себе.
У серіалу, який присвячений зокрема наслідкам аварії на ЧАЕС, велика передісторія. Так бачимо звичайне життя людей, їхні побутові проблеми й переживання. Школа, домашні завдання, думки про те, де знайти гроші на нові круті «варьонки», суперечки між членами сім’ї тощо. Місто жило своїм розміреним життям. До певного моменту.
Цікавим був прийом монтажу, який, як на мене, досить-таки сильно вплинув психологічно та емоційно. Кадри наступного після аварії безтурботного ранку містян, коли всі заклопотані своїми справами, кудись поспішають, зустрічають дорогою своїх знайомих, спілкуються, купують продукти, грають весілля, — все це показується крізь… радіаційні перешкоди. Що означає: не все так райдужно, як виглядає. Відлік пішов. «Не подобається мені це затишшя» — з тривогою говорив капітан, тато головної героїні Алі.
Подається історія кохання двох молодих людей, – Павла та Алі – яким довелося пережити чимало труднощів. І якщо у наш час «труднощами у стосунках» прийнято вважати певні непорозуміння, сварки, несхожість характерів тощо, то цим людям доводилось боротися, в прямому сенсі цього слова, зі смертю.
Надзвичайно сильне кохання двох людей змушене було боротися зі страшною катастрофою. Як два метелика, що летять на світло, вони рухалися назустріч своїм сильним почуттям крізь труднощі, перешкоди та хвороби.
Визначальним, на мою думку, був діалог між татом Алі та його колегою:
- Ми з тобою не на війні.
- По-моєму, війна завжди там, де є небезпека.
Звісно, в цьому міні-серіалі є чимало моментів, які не здаються реалістичними. Однак, на мою думку, якщо для того, щоб цілком точно й емоційно донести ідею фільму, автори використовують і демонструють такі прийоми й сцени, то це цілком виправдано.
Особливо яскравим став художній прийом наприкінці фільму, коли проводиться паралель із сучасністю та до уваги пропонується екскурсія групи людей містом-привидом, як його часто називають. Містом, яке хотіло жити.
Окрім того, визначальним, на мою думку, став фрагмент, коли одночасно показується смерть Павла та… народження дитини. Причому, сценаристи не стали багато на цьому акцентувати, передаючи «естафету» з розуміння таких символізмів самим глядачам.
Матеріал підготувала: Маргарита Нікітіна