Антоніна Романюк про «не жіночу професію», про труднощі на телеканалі та про Сейшельські острови!

Радіостанція «Universe» готується до зустрічі випускників, та хоче поспілкуватися з багатьма журналістами. Сьогодні на зв’язку Антоніна Романюк, випускниця факультету журналістики Запорізького національного університету, редакторка та журналістка телеканалу “1+1”. Поспішайте дізнатися, як Тоня починала свою кар’єру та які особисті якості можна виховувати на факультеті журналістики.

1. Ким хотіли стати в дитинстві і чому обрали саме факультет журналістики?

— У дитинстві я мріяла стати детективом. Все через те, що перечитавши всі свої дитячі книги, я дісталася до книжкової полички батьків. Я обрала 4 книги детективів письменника Джеймса Чейза (щоб ви розуміли, він ідеально описував убивства, думки злочинців, кримінал, розслідування і знову убивства, від сюжету в мене кров холола в жилах). І от я, у свої 12, коли уявлення про світ тільки почало формуватися в моїй світлій голові, читала таку літературу. Моє читання підкріплювало ще й те, що мій батько був поліцейським. Він часто після роботи розслаблявся біля телевізора та дивився фільми «Вулиці розбитих ліхтарів», «Ментівські війни», «Бандитський Петербург», «Бригаду» та багато американських бойовиків. Звісно, я щоб провести час з татом, якого через його роботу бачила мало, разом з ним проводила час за цими фільмами. Тоді у мене і прокинулася якась жага до справедливості. Жага розслідувати та виводити людей на чисту воду. Тому, вже тоді знала, що піду слідами батька. Однак, напередодні підготовки до ЗНО, мій вибір почали критикувати: «То не жіноча професія, ти ж дівчинка»! Та й сам тато натякнув, що не хотів би, щоб його донька працювала на такій стресовій роботі. Це був мій перший досвід гендерної дискримінації. Я була зла на всіх, тому що за тиждень мусила їхати складати перший тест із ЗНО, та зовсім вже не знала куди подавати документи. Пам’ятаю той вечір, коли увімкнула телевізор, там тривав випуск новин ТСН, і мою увагу привернув сюжет якогось розслідування. Тоді мене осяяло – точно, журналістика! Вай нот?! Можна ж розслідувати не будучи поліцейським. Шах і мат! Тож, я обрала спеціальність, в якій досі не розчарувалася. Хоч наразі я далеко від розслідувальної журналістики, та, може, то і на краще. Але, для себе я зрозуміла таке правило – якщо не можеш влучити в необхідну ціль з різних причин, то бодай цілься у тому напрямку і шукай інші маршрути, навіть, якщо вони будуть довшими.

2. З чого почалася ваша кар’єра?

— Коли я вступила до університету, чула від рідних та знайомих слова типу: «І ким ти будеш? Та тих журналістів як собак нерізаних! І що ти думаєш, що потрапиш на 1+1? Та в телебачення нереально пробитися, та тим паче без зв’язків»! Дійсно, в мене тоді не було жодних знайомих та друзів з обраної ніші. Але це мене не зупинило. Контакти набиралися за часів навчання в університеті. Я відвідувала чимало тренінгів, майстер-класів і т.п. А вперше на телебачення взагалі потрапила завдяки викладачам факультету. Вони анонсували, що на регіональний державний телеканал у ранкову редакцію треба журналіст. З думкою «авось» я надіслала резюме. Мене взяли. Але справжньою несподіванкою стало те, що мені запропонували працювати в кадрі та вести дитячу програму. Як я того не хотіла, та я не сприймала себе в кадрі взагалі, у мене, навіть, виник комплекс, що я постійно розмовляю з помилками, а головне — той мандраж, щойно вмикається запис програми. Потім я стала ведучою ранкової програми в прямому ефірі (о, пам’ятаю ці підйоми о 4 ранку…). В такому режимі потроху відчуття страху перед камерою мене відпускало. Паралельно я опановувала написання сценаріїв, зйомки, написання сюжетів. Досі пригадую, як над 3-хвилинним сюжетом чаклувала цілий день…  Але саме ця практика, яка тривала два роки на тб, мене і загартувала до стресостійкості, оперативності, мислення картинкою та синхронами.

3. Які особисті якості виховували протягом навчання на факультеті журналістики?

— Перше, чим повинен оперувати журналіст – здоровий флегматизм. Пояснюю. Не боятися бути дурнуватим та спокійно пропускати критику крізь себе. На початку кар’єри мене булили, коли я неправильно наголошувала слово, чи ставила безглузде питання в студії. Якби я те все сприймала на особистий рахунок, то, мабуть, точно назавжди б втекла з професії. Натомість, я слухала поради від досвідчених фахівців та фільтрувала критику – емоційні сплески я ігнорувала, а настанови та повчання мотала на вус. Друга якість, яку я в собі виховала — комунікація. Не важливо звідки ти — з села чи містечка, теорія рукостискань діє, і чим ширше коло знайомств – тим краще. Набирайтеся контактів, знайомтеся та спілкуйтеся на тренінгах з однодумцями, зафрендіться з ними у ФБ. Раптом хтось з цих людей стане вашим провідником до мрії або діловим партнером. Третє – це хороша репутація. Вам мають довіряти, прислухатися, допомагати. А отже, за вашою спиною мають бути ті, хто надасть про вас хорошу характеристику. Це можуть бути ваші викладачі, друзі, колеги тощо. Четверте – це ваш наставник. Шукайте його серед тих самих викладачів, студентів старших курсів, успішних випускників та відомих медійних персон. Аналізуйте їхню роботу та вчіться на їхніх помилках. П’яте – основне правило, яке я винесла з університету, — ніколи не намагайтеся порівнювати себе з успішними, а особливо, начитавшись у вікіпедії їх біографій та кар’єрного шляху йти їх шляхом. У вас свій унікальний шлях, свій мозок, ерудованість та креативність. Будьте унікальним оригіналом , а не копіпастом.

4. Зараз ви працюєте на телеканалі “1+1”, з якими труднощами зіштовхнулися, аби влаштуватися на загальноукраїнській канал?

— З труднощами я зіштовхнулася коли вже влаштувалася на канал (ахахах) До «1+1» я ще працювала на телеканалі «Інтер». Звичайно, як і багато хто, я думала, що у більшості випадків, роботодавець центральних ЗМІ ретельно вивчає ваше резюме, досвід роботи та ваші сюжети. Але, не рідко канали беруть і студентів без досвіду – все залежить від вашого бажання швидко вчитися та працювати. Коли я точно вирішила переїхати до Києва, у знайомих, яких я зустріла за час навчання в університеті, я цікавилася вільними вакансіями на тб, щоб розуміти куди надсилати резюме. На цьому етапі складнощів не було. Найважче мені довелося пережити в перші робочі дні. Я вивчала специфіку проекту, формат зйомок, написання сценаріїв, тематику, дивилася днями референси, купу інтерв’ю і багато що ще. Головне тут не боятися питати порад у шеф-редакторів, стежити за схожими програмами, бути в курсі того, про що і як ви будете розповідати. Прогрес, прогрес і ще раз прогрес. Не лінуйтеся прийти на роботу у вихідний щоб виконати роботу вчасно. Ви маєте відповідати рівню топового каналу та йти до нього. Ви або на коні — або ні.

5. Наразі ви є частиною проекту “ЖВЛ” (Життя відомих людей) на телеканалі “1+1”, який сюжет/матеріал вам запам’ятався найбільше?

— Кожен із сюжетів є для мене знаковим. Адже, з кожного я виносила для себе цінний досвід. Пригадую один із своїх перших сюжетів зі співачкою Марійкою Бурмакою. Я не була її фанаткою і зовсім нічого про неї не знала. Щоб підготуватися до розмови, мені довелося переглянути чи не всі її інтерв’ю, кліпи, прошерстити соціальні мережі, скласти список питань, порадитися з керівниками. А вже на самій зйомці бесіда видалася такою, наче ми давно з нею знайомі. Я, навіть, забула про питання які так довго писала. Все йшло само собою. Потім розшифровка інтерв’ю. А потім написання сюжету. Пам’ятаю це був суботній ранок, нікого не було в офісі. Я писала той сценарій сюжету настільки захопившись творчістю героїні, її драмами в житті та силою духу. Це був поки що єдиний сюжет, під час написання якого, я просто сиділа і плакала над клавіатурою. А коли його видали в ефір – цей текст, відео, фото, музика – знову викликали в мене сльози. І не лише у мене. Я здивувалася повідомленню від Марії зі словами подяки за сюжет, та її зізнанням, що вона сама не стримала сліз від побаченого. Мабуть воно спрацювало: натхнення, захоплення героєм, картинка і результат. І це я видала тоді, коли зовсім не розуміла принципи тої драматургії, тригерів та якоїсь логіки, яку вивчаю й досі. Я просто пропустила крізь себе життя героїні сюжету… і, мабуть тому, це так мені запам’яталося.

6. Якщо не журналістика, то де б ви себе реалізували?

— Якщо б не журналістика – то точно би була поліцейською! (ахах). А от якщо серйозно, то журналістика відкрила купу інших цікавих для мене напрямів таких як блогерство, PR, реклама, SMM, режисура, кіно.

7. Ким та як ви себе бачите через 15 років?

— Вангую, що через 15 років я — сорокарічна успішна авторка, що на Сейшельських островах пише сценарій до крутого блокбастеру, який увійде в історію українського кінематографу.

8. ТРИ найголовніші поради студентам, які навчаються на факультеті журналістики ЗНУ?

Перша порада. Теорія це гуд, але практичні навички — перевага. Вам треба виписуватися з першого дня навчання. Спробуйте замість прочитання параграфу про першу газету в Україні написати бодай уявний сюжет, про те як ця газета була створена, хто ключові герої, які переламні моменти в них відбулися до та після відкриття газети. Напишіть про це. Якщо хочете, покопайтеся в літературі та створіть сценарій на основі реальних подій. Фантазія та креатив – наше фсьо!

Друга порада. Щоб написати хорошу історію — думайте як ваша бабуся, або як поліцейський (ахах). Готуйтеся до інтерв’ю. Складіть план, ключову тему, ви маєте їхати до свого героя вже уявляючи сам сюжет. Питайте у людини все в деталях, не просто «як ви відсвяткували новий рік», а що їли, що пили, що одягали, з ким говорили, з ким танцювали. Сухими фактами нікого не здивуєш, наша аудиторія хоче знати все у найменших подробицях.

Третя порада. Чомусь всі радять бути собою. Я якось не дуже сприймаю таку пораду. Можливо хтось занадто пафосний, або занадто скромний, невже таким і залишатися? Я навпаки вважаю, що не варто стояти на місці свого «я». Вдосконалюйтесь. Вчіться заводити нові знайомства не заради вигоди, а просто тому, що вам реально цей персонаж цікавий. Опановуйте етикет ділових перемовин. Показуйте інтерес до свого інтерв’юйованого, а не думайте що там у вас на голові, або в жодному разі, коли хтось вам відповідає, не тримайте в голові наступне питання. Так, ви можете прослухати щось важливе. Ви ж не тримаєте в голові питання, коли спілкуєтеся з друзями! Ваші герої сюжетів мають стати вашими «друзями». Впевнена, що з кожним наступним разом ви будете ставати все кращим і кращим професіоналом.

матеріал підготував Віктор Посунько