Де починається людська толерантність?
Що ви відчуваєте, коли чуєте: "у нього рак" або "у нього ампутована нога"? Такі люди викликають співчуття, їм хочеться посміхнутися і хоч трохи розрадити. Але зовсім інша ситуація, коли говорять "о, у нього шизофренія". На жаль, цих людей воліють сторонитися. Їх бояться, презирають, з них насміхаються
http://communityhost.ru/
Коли я запитала: «Кого, на вашу думку, можна назвати психом?», у відповідь отримала переважно «хвору людину» та «людину з відхиленнями, вадами психічного здоров’я»; рідше траплялося «людину, яка не розуміє, що робить та не здатна себе контролювати». На основі цього можна було б зробити висновок, що постіндустріальне суспільство й справді випереджає попередні, і не тільки розвитком усеможливих технологій, а й культом людини як найважливішого творіння природи. Але цей міф розвіявся, щойно з моїх уст донеслося наступне запитання: «Що б ви зробили, побачивши, як людина переживає напад, наприклад, слухові галюцинації?» Більшість опитуваних посміхалися, а потім невпевнено говорили, що, мабуть, краще оминати таких осіб стороною. Лише троє сказали, що обов’язково б допомогли такій людині. Проте питання «Як вони це зроблять?» змусило і їх замовкнути.
Це було очікувано, адже на уроках основ здоров’я і етики нас безперестану фарширували проблемами здоров’я тіла та толерантності до людей з фізичними вадами, опускаючи питання про психічне здоров’я. По факту, окрім шизофренії, ми не назвемо жодного розладу психіки, адже всі, як один, впевнені, що «псіхушка» їх омине. І ця дитяча впевненість зникає лише тоді, коли ти сам на сам зустрічаєшся з хворобою.
Психічні розлади — ті хвороби, які лікуються любов’ю, але замість неї отримуємо лише ізоляцію. І найгірше те, що страхи і стереотипи, які врослися в людський мозок, неможливо викорінити. Вони впевнено ховаються за блискучою обкладинкою, створеною ЗМІ, де постійно повторюють про людяність, терпимість і такт. А тим, кого не зачепив цей «водоворот реформ думки», залишається невпевнено поглядати на світ через вікно в надії побачити барви життя суспільства, яке викинуло їх.
Автор: Надія ЦИБУЛЯ