Олександра Севіор: «Єдина річ, на якій варто зосередитися — це мистецтво»

«Адже, якщо зірки запалюють - значить - це кому-небудь потрібно? Значить це необхідно, щоб щовечора над дахами загорялася хоч одна зірка?!» Ці питання хвилюють кожного митця, особливо на початку його творчості

Чи потрібні рядки й мелодії хоча б комусь? Чи захоче хтось розтлумачувати коди? Цими питаннями задавалася й Олександра Севіор, молода талановита музикантка, не знайшовши відповіді, вона вирішила просто почати творити, адже не спробуєш – не дізнаєшся. Здається, що, й справді, єдиний вихід – створювати своє, прекрасне, відкинути вагання, не піддаватися необ’єктивній критиці. Ступивши на цей шлях, Олександра відразу визначила свої постулати: чесність, розвиток і незалежність власного мистецтва. «За весь час зрозуміла, що вся ця музикальна індустрія – нісенітниці. Адже єдина річ, на якій варто зосередитися — це мистецтво. Я не люблю придушувати хоча б щось з того, що народжує моя свідомість. Ти повинна говорити про власні справжні почуття, або ж людям буде начхати», — каже вона в своїх інтерв’ю.

Зірка Олександри нещодавно засвітилася, світ поки що тільки знайомиться з нею, розглядає це сяйво. Її музика – чудна химера, одягнена в мотиви кінострічок сюрреалістів, італійські спагеті-вестерни, гордість, грайливість і естетику Франції 60-70 років, психоделію Америки того ж періоду та у внутрішні образи, сформовані під впливом постмодерністської літератури. Принаймні такі асоціації виникають, коли заглиблюєшся в її творчість.

Досить своєрідною річчю є відеокліпи, режисеркою яких виступає сама співачка. Своєю абсурдністю вони ніби насміхаються над пафосом «поп-дів», але це, все ж таки, не головна мета. Справжня мета – самовираження та донесення до публіки думок, відчуттів у їх первородній формі.

Деякі відео цілком можна назвати короткометражками, як, наприклад, останнє – на пісню “Mystery girl”. Важко не помітити, що в ньому є прямі посилання на фільм Девіда Лінча «Загублене шосе». Крім окремих моментів,  їхня схожість виявляється також в тому, що після перегляду залишається багато питань.

Все починається з шосе, абсолютно все. Потім бачимо саму Олександру, що згодом стикається з двома особами, на яких вона вельми уважно дивиться,  ніби стежить, або ж хоче щось запитати, підозрює. Зважаючи на кадри, прослідковується певний, хоча й до кінця не ясний, сюжет, це, очевидно, драма, детектив чи трилер. Як і в Лінча, тут присутнє буквальне вираження хаосу думок. Героїня довго вдивляється в обличчя, з тією ж прискіпливістю, з якою герой Лінча дивився в дзеркало, ніби переконуючись у власному відображенні перед тим як перетворитися на іншу людину. Можливо, у пошуку «загадкової дівчини», Сев’єр весь цей час натикалася на себе і розгадувала власну суть. Проблеми особистості часто піднімаються в піснях Олександри, часто, під покровом любовної історії криється не кохання, принаймні не тільки воно.

Через мистецтво, неважливо, яким саме способом, виражається самоосмислення і саморозвиток. Таким чином, мистецтво – це процес, а не результат.

Автор: Наргіза ШКРОБОТЬКО