Інтерв’ю: Моє життя в окупації
Інтерв’юер: Сьогодні ми маємо можливість поспілкуватись з Аліною, яка протягом 1,5 років жила під окупацією. Доброго дня, Аліно! Дякую, що знайшли час для цієї розмови.
Аліна: Доброго дня! Дякую, що звертаєте увагу на нашу ситуацію.
Інтерв’юер: Розкажіть, будь ласка, як почалося ваше життя під окупацією?
Які перші враження та емоції ви відчули?
Аліна: На початку все сталося дуже швидко. Мій дім став свідком вторгнення російських військ. Це був шок. Відчуття безвиході, страху, якусь безнадію… Я була розгублена, адже це моя земля, а я відчувала себе зайвою.
Російські окупанти в СМТ Веселе поблизу рідного селища Аліни
Інтерв’юер: Ви згадали про тисячі обмежень. Які саме обмеження були найбільш травматичними?
Аліна: Найбільше враження справили спроби нав’язати російське громадянство. Люди почали отримувати російські паспорти, а замість гривні ввели рублі. Український зв’язок був зовсім відключений, ми не могли зв’язатися з рідними, а нові сімкарти були небезпечними і часто не працювали.
Інтерв’юер: Це дійсно жахливо. А як ви справлялися з тим, що навколо проходили колони ворожої техніки?
Російська техніка село Чкалове запорізька область
Аліна: Це був постійний гул танків, який залишився в пам’яті назавжди. Я жила в страху, адже навіть не знала, куди це все може привести. Кожен день – це був новий виклик, нові переживання.
Інтерв’юер: Здається, атмосфера була дуже напруженою. Як ви переживали обшуки та доноси?
Аліна: Це просто жахливо. Люди почали писати один одному доноси, а комендантура здійснювала обшуки без жодних пояснень. Чи винен ти, чи ні – це вже нs Мені ставало страшно за своє життя.
Інтерв’юер: Ви також згадали про небезпеку, пов’язану з вашою освітою.
Як ви навчалися в таких умовах?
Аліна: Я була студенткою українського університету, тому приховувала ноутбук під собачою будкою, щоб не привертати уваги. Навчання проходило вночі – це були справжнісінькі випробування. Я боялася, що моя мрія бути журналістом може призвести до депортації.
Інтерв’юер: Аліно, виглядає, що життя в окупації – це нескінченна боротьба. Яке ваше основне відчуття тепер, озираючись назад на цей досвід?
Російська пропаганда на окупованих територіях Запоріжжя
Аліна: Це дійсно боротьба за виживання, повна відчаю та страху. Я сподіваюся, що наша країна скоро стане вільною, і ми повернемося до нормального життя.
Інтерв’юер: Дякую, Аліно, за ваше відверте свідчення. Це важливо почути, і ми бажаємо вам сил і підтримки в цей важкий час.
Аліна: Дякую вам. Надіюсь, наші голоси почують
Авторка: Бедюх Тетяна