«Історії успіху випускників ЗНУ»: вихованець аспірантури журфаку — доктор філософії з журналістики (PhD) Віталій Бабенко
У Запорізькому національному університеті (ZNU, Zaporizhzhia National University) триває проєкт «Історії успіхів випускників ЗНУ». Сьогодні пропонуємо інтерв’ю з вихованцем аспірантури журфаку — доктором філософії з журналістики (PhD) Віталієм Бабенком.
— Що стало визначальним фактором для вашого рішення вступити до аспірантури ЗНУ?
-Ще років сім тому наукова діяльність в царині журналістикознавства була для мене «відкладеною мрією». В уяві я часто розігрував сценарій, що за певних альтернативних обставин міг би займатися науковою роботою і здійснювати дослідження тих чи тих тем. Однак розумів, що низка обставин (зокрема, щільний робочий графік) категорично не сприяли цьому. Тому мені здавалося, що цей «потяг» вже пішов зі станції. І варто відпустити ці бажання та зосередитися на нагальних задачах у практичній журналістиці. Але в 2019 році я звільнився з телеканалу, на якому пропрацював до цього 11 років. І це була та мить, коли здавалося, що обрій для подальшої самореалізації максимально вільний. Тож я відчув свободу в тому, щоб не обмежувати себе в кардинально нових професійних здобутках. І навчання в аспірантурі стало тим бажаним результатом, який я нарешті дозволив собі, щоб втілити давню мрію.
— Який практичний досвід, отриманий під час навчання в аспірантурі, виявився особливо цінним і корисним у вашій професійні роботі?
-Мені легше відповісти, які навички в практичній журналістиці допомагали мені на науковому шляху. Це пошук тем і джерельної бази для досліджень, щоб підготувати наукову статтю чи тези для конференції. Робота над телевізійними сценаріями потребувала креативних підходів в тому, щоб порушувати межі стереотипів і шаблонів в реалізації визначеної теми. А подальше її опрацювання вимагала роботи з архівними матеріалами як в електронних бібліотеках, так і в каталогах з фізичною присутністю.
— Чи маєте власний «рецепт» успішних стратегій у вирішенні професійних завдань?
-Мені здається, що важливим способом вирішення багатьох проблем є не лише правильна комунікація, а взагалі мотивованість узгоджувати питання з іншими. Найчастіше це полягає в тому, щоб не соромитись запитувати, коли щось незрозуміло.
— На які аспекти розвитку аспірантури в університеті Ви хотіли б звернути увагу?
-Не знаю, наскільки мій досвід релевантний для більшості аспірантів, але я на початку навчання зіткнувся зі складнощами у написанні наукових статей до фахових видань. Скажімо, тема дослідження обрана, проблематика сформульована, джерельна база набрана, але є страх схибити у якихось суто технічних моментах. Це страх новачка, який ніколи не писав наукових статей, і йому здається, що існує величезна кількість формальних, але неочевидних правил, які з необачності можна порушити. Тому свою першу статтю написав лише наприкінці другого року навчання в аспірантурі. Можливо, доцільним було б розробити окрему практичну дисципліну, перебуваючи на якій, молодий науковець покроково готує свою першу роботу, аналізуючи власні помилки та інших аспірантів у групі. А підсумком такого навчання була б завершена стаття, яку можна відправляти до журналу.
— На вашу думку, напрацювання яких якостей має бути особливо цінним для майбутніх аспірантів ЗНУ?
-Ми живемо зараз у дуже динамічному періоді історії. Не лише України, а й світу. Це створює широкий простір для пошуку актуальних і цікавих тем. Тож не лише корисним, але й необхідним є не тупцювати на ділянці, де впродовж попередніх десятиліть вже витоптана будь-яка новизна. І мати візію, який потенціал у вашого дослідження для подальшого розвитку наукової думки. Адже дуже багато з того, що нібито здається актуальним, вже завтра може опинитися на периферії академічного інтересу.