Яким був аудіоплеєр 19 століття, або Фонограф Томаса Едісона

А чи знали ви, що історія звукозапису почалася зовсім не з грамофону? За десять років до нього тріумфом став винахід знаменитого Томаса Едісона - фонограф. Саме цей пристрій рівно 140 років тому, 19 лютого 1877 року, вперше дозволив не тільки фіксувати звук, а й відтворювати його.

Уявіть собі, якою чудасією була 140 років назад «коробка» з людьским голосом? Американського винахідника Томаса Едісона вважали чи то чаклуном, чи то генієм! Але не тільки поціновувачі новинок, а й сам «батько» фонографу був шокований власним винаходом. «Ніколи в житті я ще не був так приголомшений. Я завжди побоювався речей, що працюють з першого разу», — так він коментував своє звукове «чудо». А експериментувати з різними речами та речовинами Томас Алва Едісон почав ще з юних років.

В 15 років Томас працював на залізниці друкарем та рознощиком газети, але гарячий інтерес юнака викликало зовсім інше заняття: у вільний від роботи час він проводив хімічні експерименти в багажному вагоні. З юних років Томас мріяв стати телеграфістом і вдосконалити телеграфний зв’язок, використавши власні знання та вміння. Так воно і сталося: в 22 роки, молодий і натхненний, він займається дослідженнями та розробкою телеграфів і заробляє чимало грошей на фірмі, яка продавала біржеві телеграфи знаменитій компанії Вестерн Юніон. Звук і мовлення були справжнім захопленням містера Едісона, незважаючи на те, що сам він ще з дитинства недочував.

Кажуть, що все найкраще стається неочікувано? Хтозна, але з багатьма великими винаходами, в тому числі і з фонографом, сталося саме так. Вважається, що містер Едісон працював собі над розробкою удосконаленої версії телефона, і, задоволений своїм заняттям, почав наспівувати якусь пісеньку, точнісінько над мембраною, до якої була припаяна голка. Платівка затремтіла і голка вколола Едісону палець. «Евріка!», — вигукнув тоді мабуть Томас Алва Едісон і почав розробку свого інноваційного апарату, який став першим пристрієм з функціями запису й відтворення звуку.

Цікаво, що великий попит на ринку фонограф здобув не одразу. Масово аудиторія зацікавилася фонографом… як музичним програвачем. Великими обсягами пристрій почав продаватися тільки наприкінці 19 століття — 35 доларів за екземпляр, по тих часах — великі гроші! Людям було до смаку слухати музику, танцювати та розважатися. Тож, Томас Едісон, мабуть, сам того не припускаючи, став батьком музичної індустрії.

Сьогодні є версія, що записувати звук вміли ще давні греки: проколювали тонку золоту фольгу голочкою, ставали напроти закопченого скла, і промовляли щось, підносячи до рота конструкцію з фольгою і голкою. Від звуку фольга (свого роду мембрана) рухалася — а разом з нею і голка, залишаючи певний слід на кіптяві. Кіптява використовувалася ще в одній «аудіомашині», про який слід згадати. Пристрій для запису звуку вже був знайомий світові — ще в 1857 році Едуар-Леон Скотт де Мартенвіль, паризький видавець та бібліотекар винайшов фоноавтограф, за допомогою якого можно було зафіксувати звук.

Вражений винаходом фотокамери, яка імітувала будову людського ока, Скотт де Мартенвіль досконало вивчив структуру людського вуха і втілив ці знання й принципи в своєму власному пристрої. Фоноавтограф складався з акустичного конуса і вібруючої мембрани, з’єднаної з голкою. Схема та ж сама: звукові коливання спричиняли вібрацію мембрани з голкою, яка видряпувала на покритому кіптявою або папером скляному циліндрі певний слід. Але фоноавтограф, маючи функції людського вуха, не мав здібностей людського мовленнєвого апарату. Саме цим менше ніж через 20 років і зайнявся Томас Едісон.

Американський винахідник вирішив змінити конструкцію «аудіоносія». Залишивши циліндричну форму, містер Едісон змінив покриття валіка: спочатку це був парафіновій папір, пізніше — віск. Але все одно валіки були недовговічними — віск швидко стирався, незважаючи на те, що мембрана з голкою торкалися його максимально легко. А ще недоліком фонографа була відсутність можливості тиражування запису. Записувати ці циліндри доводилося в ремісничий спосіб, тобто вручну, а на це йшло багато часу та багато грошей.

Для вирішення цієї проблеми в 1887 році ще один американський винахідник Еміль Берлинер запропонував записувати звук на платівці для грамофону. І грамплатівки стали новим фурором серед поціновувачів музики й танців. Вдосконалення відбувалися одне за одним: поява двустороннього запису, покращенні канавки, зменшена швидкість аудіопрогравання зробила можливість появи «довгограючих» екземплярів. Запис звуку й виробництво платівок стало дорогим і складним виробничим процесом, який окупав себе лише в масовому виробництві. Завдяки тиражуванню платівок здобули славу відомі тогочасні співаки, наприклад Енріко Карузо Тітта Руффо.

А потім прийшло радіо — і, звісно, відіграло свою роль в просуненні аудіоплатівок. В кожен куточок планети радіохвиля приносила музичні новинки, і вподобавши їх, меломани купували платівки для своїх колекцій. Так, поступово звукозапис став всесвітньою індустрією з інноваційним обладнанням, і про фонографи, здавалося б, забули. Але ж не всі.

Цікаво, що і в наш час інсують невеличкі «ретро» фабрики, які випускають валіки для фонографів. Для тих, хто ностальгує за вінтажним звучанням, така покупка стає дивовижною машиною часу — засобом зануритися у старовинну музичну пригоду.

Наприклад, лейбл Wizard Cylinder Record займаєтсья виробництвом 2-хвилинних циліндрів, аналогічних тим, що випускалися 140 років тому. Серед них — ціле асорті музичних жанрів: починаючи від розмовного запису, до голосу лисиці, композицій регтайму та раннього джазу.

Деякі музиканти, прихільники ретрозвучання, мають дещо незвичні студії звукозапису: замість комп’ютерів, мікрофонів та сучасних інтерфейсів тут гордовито піднімають свої розтруби різноманітні… фонографи! А це значить, що 140 років не стали забуттям для музичного програвача Едісона, і романтичний флер вінтажного звуку — зовсім поруч.

 

Олександра ЛОЗОВ’ЮК