Мандрівниця Аля Мандра про джунглі, спів цикад та жителів Шрі-Ланки

3 березня відзначається Всесвітній день дикої природи. Від мандрівниці Алі Мандри ми дізнаємося, як це – бути далеко від індустріального механізму та злагодженої системи міста

— Розкажи, будь-ласка, з чого розпочалися твої подорожі?  В яких країнах ти вже встигла побувати?
— Подорожі розпочалися у 16 років, коли я поїхала в Крим на фестиваль, потім брала участь у схожих фестивалях в Одесі, Харкові та Києві. Після школи я переїхала  до Львову, і там мої поїздки продовжилися. Я була в Грузії, Шрі-Ланці, зараз я у В’єтнамі, збираюся до Таїланду, а потім повернуся в Україну. У Грузії я була три тижні, там гостинні, відкриті та щирі люди.  Також там надзвичайна природа і дуже якісні продукти. Взагалі, чудова країна.

— Чи є в тебе досвід життя серед дикої природи?

— Півроку я жила в Карпатах, у найхолодніший зимовий час. Якщо у Львові або у Києві була приємна морозна температура, то у горах — аж -27. Також три місяці я жила на Шрі-ланці, недалеко від містечка Галі, у домі в джунглях. Цікаво, що шрі-ланкійці і до сьогодні живуть так само, як і сотні років тому. Їдять таку ж саму їжу, використовують ті ж самі знаряддя праці. Там дуже класно. Природа і люди близькі між собою. Цикади співають 24 години на добу, я засинала і прокидалася під їх спів. Це неймовірне життя, яке дуже насичує тебе. Зустрічаються усілякі варани, павліни, мавпи, усі живуть близько, вони можуть підходити, сидіти поряд, розглядати тебе, прийняти гостинець.

— Що запамяталося і сподобалося найбільше?

— Шрі-ланкійські джунглі і  люди, які там живуть. Відкриті, добрі, усміхнені,  незважаючи на те, скільки грошей у кишені — вони не хвилюються через це, тому що знають, що джунглі їм усе дадуть. Наприклад, пальма – універсальна рослина, з неї можна зробити оселю, ложку, тарілку, ліжко. Вона може послугувати їжею та напоєм. Шрі-ланкійцям набагато простіше насолоджуватися життям, у них це, мабуть, в ДНК. Саме це відчуття спорідненості людей з природою вразило і запам’яталося найбільше.

— З якими труднощами ти зіткнулася?

— Комунікація, іноді, може здатися трудністю. Зараз я  — у столиці В’єтнаму, тут мало людей, які володіють англійською. Виникає мовний бар’єр і це бентежить. Але викрутитися можна. Навіть, коли немає доступу до гугл-перекладача, завжди можна намалювати своє «повідомлення» на папері, показати на пальцях. Також потрібно бути повністю інформованим про країну до якої збираєшся. Можуть відбуватися різні казуси. Наприклад, мене одного разу зняли з літака, через відсутність зворотнього квитка — це було обов’язковою умовою в тій країні, а я про це не знала.

Звичайно ж, складною буває адаптація, подолання перешкод задля власного комфорту. Коли я потрапляю у нове місце, то в першу чергу налаштовую себе на стійкість — головне витримати перші два дні, коли дратує втома після довгої дороги. Треба бути вдячним за можливість подорожі та акцентувати увагу на новому і прекрасному навколо. В основному, мені дуже часто щастить і я задоволена тим, що навколо мене.

— Чи можеш розказати про найулюбленіше місце, де ти побувала за час своїх подорожей?

— Місцем, яке зігрівало душу була шрі-ланкійська Унаватуна, я жила там півтора мясяці. Унаватуна – пляж на південно-західному узбережжі Шрі-Ланки. Це чудовий кораловий залив, з чистим піщаним пляжем, лазурною водою, пальмами та буддійським храмом. Цей пляж — одне з моїх найулюбленіших місць.

— Що для тебе стало найбільшим відкриттям у період життя серед природи?

— Спокій і гармонія – це те, чого неможливо досягти у місті. Я відчуваю, що живу справжнім наповненим життям. Це дуже цінно, це найкраще, що я переживала.

— Скажи, а що надихає тебе на такі подорожі?

— Надихає інтерес пізнати нове, все що «інше» — мені цікаве. Чим більше відрізняється це «інше» від нашої культури, тим цікавіше мені його осягнути. Я дивлюся на звичаї різних людей і приймаю їх, живу так, як вони, черпаю їх мудрість. У кожного народу є щось особливе, і я намагаюся акцентувати свою увагу на цьому. Розвиток та інтерес – ось що надихає.

Інтерв’ю підготувала Яна ТИМЧУК