Міфи про світ Середзем’я, або Чому Толкін називав себе Хобітом

Дж. Р. Р. Толкін – справжня легенда у світі фентезі, батько роману «Володар Перснів» та натхненник вже декількох поколінь. В цій статті ми не будемо зупинятися на сухих загальновідомих фактах з біографії Дж. Р. Р. Толкіна. Є й те, що зазвичай чомусь лишається поза увагою

ХХ століття відзначилось появою шаленої кількості нових течій, жанрів, напрямів в усіх видах мистецтва. І література, звісно, не залишилась осторонь. «Всесвітня бібліотека» за той період поповнилася багатьма новими творами, які сьогодні вже визнані безсмертними. Саме  в цей час з’явивися і жанр фентезі. Його «батьком» цілковито заслужено вважають англійського професора лінгвістики Джона Рональда Руела Толкіна, автора легендарного циклу книг про світ Середзем’я. Сер Толкін прожив яскраве й насичене життя. Ми не будемо зупинятися на сухих загальновідомих фактах з біографії Професора (саме так, з великої літери називають його шанувальники). Є й те, що зазвичай чомусь лишається поза увагою.

Почати хоча б з питання про те, як саме правильно треба писати та вимовляти прізвище письменника – «Толкін» чи «Толкієн». Сам Дж. Р. Р. наполягав на першому варіанті через особливості етимології: слово походить з німецької мови, де воно вимовлялось як «Толль-кін», що в перекладі «безрозсудно хоробрий». До речі, тут уже й нескладно здогадатись, що серед пращурів професора були німці. Отак от дивно вийшло: англієць із німецьким корінням, народжений в Південній Африці.

Так склалося, що більшість спірних моментів у біографіях митців пов’язана саме з їх творчістю. І автор саги про Кільце Всевладдя винятком не став. Тривалий час дискусії точилися з приводу впливу Другої Світової війни на процес написання «Володаря Кілець». Дискутували-дискутували, доки не спитали самого автора. Виявилося, що, дійсно, жахіття війни вплинули на творчість. Але війни не Другої, а Першої Світової, де письменник брав участь у битві на ріці Соммі і де втратив двох близьких друзів. Можливо через цей «фундамент» трилогія часом здається похмурою чи, навіть, жорстокою. Але ж у  ній, як і на війні, ніколи не згасала надія на світле й краще.

Інше помилкове твердження – що «Хоббіта» було написано для дітей. Зовсім ні. Тобто, не зовсім так. Толкін не вважав себе дитячим письменником. Він узагалі не виокремлював дітей як особливу аудиторію, не вважав їх менш розумними, ніж дорослі, а дорослих не позиціонував розумнішими за дітей. Дитячу казковість повісті та легке її сприйняття читачем можна нескладно пояснити: автор на той час був щасливим батьком маленьких дітей. І, звісно, спілкування з малечою зробило свій внесок у творчість сера Толкіна.

Загальноприйнятим міфом чомусь стало також і те, що Професор у своїх творах проводив паралелі до Біблійних сюжетів. А насправді все навпаки. Він, хоч і був набожним католиком, сторонився привнесення релігійних мотивів у світську літературу і часто сперечався з цієї теми зі своїм приятелем, Клайвом Стейплзом Льюїсом, творцем «Хронік Нарнії». Єдиною більш-менш стосовною християнства ідеєю у творах Толкіна могла бути лише боротьба Добра зі Злом. Що ж до вірувань його персонажів, зокрема в книгах про Середзем’я, то вони є синтезом міфів, легенд і традиційних вірувань понад 30 різних народів світу. Хоча наприкінці життя письменник зайнявся й духовною творчістю, здійснивши переклад Книги Іони для Єрусалимської Біблії.

До речі, колосальною працею з синтезу була розробка мов різних народів Середзем’я. Дехто вважає, що авторству Толкіна належать дві мови – ельфійська й мордорська, але це катастрофічне применшення. Талановитий лінгвіст продумав 15 діалектів одної лише ельфійської, — що вже й казати про мови інших народів (гномів, ентів тощо).

Коли вже мова зайшла про народи, то й тут є біографічна цікавинка: Професор зізнавався, що сам себе цілковито відносив до хоббітів. Він так само, як і вони, полюбляв спокійне й розміряне життя, зрозумілий гумор, а також зелені дерева й сади, ситну просту їжу. А ще письменник просто обожнював носити яскраві вишиті жилети та курити трубку по обіді. «Я хоббіт в усьому, крім зросту», — часто жартував він.

Толкін чесно зазначав, що жодний рядок із саги про Середзем’я  не видуманий ним особисто, а є лише певним обміркуванням та систематизованою обробкою легенд різних народів (більшою мірою європейських). Той факт, що життя письменника неймовірним чином перепліталося із творчістю не зумовлений типовим алгоритмом перенесенням життєвих ситуацій на папір. Навпаки, Толкін співвідносив літературні наративи з реальністю, шукав з ними асоціацій у життєвих ситуаціях. Своєму синові Крістоферу, коли той під час війни в листах із фронту скаржився батькові на складні умови життя у військовому таборі, Професор радив просто сприймати реальність так, ніби він хоббіт, що опинився у стані урук-хаїв, і зберігати «хоббітство» своєму серці завжди, а все, що коїться навколо, сприймати як частину захоплюючого оповідання, героєм якого Крістофер опинився.

Дуже зворушливим фактом поєднання чарівного світу й реальності в житі Професора стали також і його стосунки з дружиною Мері Едіт: письменник асоціював себе й кохану із Береном та Лютіен, смертним чоловіком і безсмертною ельфійкою, персонажами «Сільмарілліону», що до нестями кохали один одного. Їх імена навіть вигравірувані на спільній надгробній плиті подружжя Толкін.

Все своє доволі довге життя Джон Рональд Руел Толкін присвятив науковій і творчій діяльності, високо оціненій сучасниками й подальшими поколіннями, шанувальниками й опонентами, науковцями й пересічними читачами. Толкінізм став окремою субкультурою – це теж наочний доказ незвичайного таланту письменника. Закономірно, що така зацікавленість аудиторії зробила Професора одним з найвидатніших людей ХХ століття – і, звісно, ця повага цілком заслугована.

Автор: Марія Остапенко