Олександр Плахотник про ліквідацію наслідків аварії на ЧАЕС

26 квітня світ відзначав сумну дату – 33 роки від дня аварії на Чорнобильській АЕС. З перших днів в боротьбу з невидимим ворогом включилися люди найрізноманітніших професій: пожежники, співробітники органів внутрішніх справ, медики та багато інших. Вони несли службу і працювали в умовах складної радіаційної обстановки, без достатніх засобів захисту, знань і досвіду.

Мужність і героїзм людей, які ціною власного здоров’я і з чималим ризиком для життя захищали інших від радіоактивного впливу, неможливо переоцінити. Таким героєм для нас є військовослужбовець зі статусом ліквідатора першої категорії Олександр Володимирович Плахотник.

— Пане Олександре, розкажіть, будь ласка, як ви опинилися в Чорнобилі?

— В зоні Чорнобиля я опинився по тривозі, яка була 26 квітня. Наші вертольоти вилетіли в зону аварії, а ми пішли «своїм ходом» як транспортна група підтримки окремого батальйону аеродромно-технічного забезпечення.

— Як сприйняли новину про те, що вам належить відправиться для несення служби в радіоактивну зону?

— Ніяк не сприйняв… На той час я був військовослужбовець, і накази, як кажуть, не обговорюються. І, взагалі, ми не знали — куди ми їдемо і навіщо ми їдемо. Для нас це була звичайна бойова тривога і все.

— Якими були ваші перші відчуття по приїзду до Чорнобилю? Що найбільше вас здивувало і вразило там ?

— Я приїхав не в сам Чорнобиль, а до 10-кілометрової зони. Ми обслуговували гелікоптери, що стояли в 10-кілометровій зоні. Там був хутір: 7-10 будинків і велика площа перед річкою. Саме там ми і розбили табір, там були розташовані гелікоптери та інша техніка. Місцевість пустувала. Коли ми туди приїхали, а це було о 5 годині ранку 28 квітня 1986 року, з місцевого населення ми бачили людей п’ять, не більше.

— Що входило в ваші завдання, і скільки часу ви провели в зоні прилеглої до Чорнобильської АЕС?

— В зоні я провів 38 діб, до кінця липня. Я був водієм-топливозаправником, а трохи пізніше — водієм хімічної розвідки.

— Чи проводилася якась роз’яснювальна робота з боку держави про можливі наслідки і загрозу роботи в зоні відчуження?

— Ні, цього нічого не проводилось. У нас не було навіть елементарних засобів захисту, ні масок, ну взагалі, нічого. В чому були — в тому і поїхали .

— Позначилася робота в зоні зараження на вашому здоров’ї чи на здоров’ї ваших товаришів по службі?

— Так, дуже позначилася . Скажімо так, те, що я знаю — 70% чи навіть більше товаришів в живих немає, саме військовослужбовців тих років.

— Наскільки держава сьогодні допомагає чорнобильцям, ви таку підтримку відчуваєте?

— Ну як, на харчування дають 404 грн, і — військова пенсія за захворюванням.

— Зараз, вже через багато років, ви б погодилися відправитися на виконання подібних завдань?

— Звичайно ні, я тоді поїхав тільки тому, що був військовослужбовим і прикази не обговорюються, а з доброї волі я б ніколи в житті не поїхав.

Інтерв’ю підготувала Ольга ІВАНОВА