Українські вітражисти, або Як збирати світло власноруч

Вони творять дивовижні скляні калейдоскопи картинок і візерунків, крізь які згодом заграють різними кольорами промені. Недарма їх називають збирачами світла, адже вітражисти власноруч роблять справжні дива сяйва і відтінків.

Талант збирати світло, як на мене, якомога точно і в той же час поетично описує те, що роблять художники-вітражисти. Вислів «збирати світло» приглянувся мені під час знайомства з історією Кеппі Томпсон, авторки монументального скляного панно «Збираючи світло» (англ. «Gathering The Light»). Слід зазначити, що представлене панно — не вітраж, воно виконане в техніці так званого розпису по склу. Але ж казкова назва, розгорнута в цілому світі легенд та казок на цій скляній площині, так само влучно описує й процес створення скляних калейдоскопів вітражу.

Створити вітраж — це ніби створити окремий світ, а така глобальна справа потребує чимало фантазії, розрахунків та знань. Є чимало принципів художнього підбору скла, нюансів процесу різки, пайки скла і т.д. Тож кожен професійний вітражист має свої «родзинки», свої знахідки, і кожна така робота — унікальна, кожна демонструє величезну працю та досвід автора.

Наразі існує понад три тисячі видів листового скла, є спеціальні технології його варіння. Для того, щоб намалювати ескіз, потрібно досконало знати матеріал. На кожне замовлення роблять ескіз, а потім — картон в натуральну величину, відбувається підбір палітри. Потім на робочу площину накладаються так звані кальки. Все нумерується, складається, підписуються кольори. Далі вся ця краса неземна ріжеться на різні шматочки або шаблони, по яких буде вирізатися скло. Якщо вітраж з розписом, то на шматочки скла наноситься малюнок. Передаються світло і тінь, моделюється фігура і випалюється в спеціальній печі при 600 градусах. Якщо потрібно, то ще раз наноситься фарба і знову випалюється. Після того, як випал завершено, починається збірка. Тут використовуються спеціальні технології, інструменти. Розрізнені шматочки скла згуртовуються з двох сторін на свинцевій оправі або на мідній фолії, це — техніка Тіффані. Після цього робляться так звані «ребра жорсткості», і вже потім все це монтується. Я розповів дуже коротко і спрощено, щоб не заплутувати необізнану людину сотнями нюансів.

Олег Янковський, 2005 р., (інтерв’ю Марії Сокульскої для «Без цензури»)

Фундаментальної школи вітража в Україні не було, на відміну від європейських країн. Англійські, німецькі, французькі «скляні панно» знайомі всьому світу, прогремів свого часу прибалтійський вітраж. В Україні ж це мистецтво розвивалося силами самих художників-ентузіастів, які самотужки намагалися освоїти процес.

Одні з корифеїв українського вітражного мистецтва — художники Петро Холодний і Юліан Буцманюк. Їх роботи переавжно — релегійної тематики й побачити їх можна в церквах та храмах.

Вітраж в Україні хоча і розвивався під впливом європейського вітражного мистецтва , але засвоювався на грунті місцевих традицій і набув своєрідного національного забарвлення.

Павлик Р., «Розвиток вітражного мистецтва в Україні в контексті мистецтва країн Європи та Америки»

Повернемося трохи до історії. Період кінця ХІХ — початку ХХ століть в Європі та Америці став «бумом» широкомасштабного виробництва вітражів. На початку XX ст. й у Львові було створено власні вітражні майстерні: “Перша львівська фа­брика вітражів Леона Аппеля”, майс­терні Шапіри, Шпрінгманна та ін. Але якщо раніше майстри працювали за середньовічною технікою скріплення скла з використанням масивних свинцевих палітурок, які потім запаювали на стиках, то більш сучасні вітражні композиції Львова зроблені в «ергономічншіій» техніці, яку запропонував американський художник та промисловець Л. К. Тіффані. Завдяки новому методу «Тіффані» стало можливим урізноманітнити «поле» творчості. Наприклад, художники могли тепер збирати не тільки сонячне світло, а й світло простої лампочки. Вашій увазі — казкові світильники сучасних художників Мар’яна Вінту та Наталії Гайдаш:

Та навіть стілець може перетворится на скляний витвір мистецтва. Ось, наприклад, як «почаклував» над склом Андрій Курило:

Киянам, скоріш за все, знайомі ці скляні прикраси метро — їх авторкою є українська художниця Ірина Левитська, що працювала над оздобленням стін підземного міста столиці разом із Юрієм Кисличенком та Ганною Шарай. Також авторству художниці належать вітражі в археологічному музеї Переяслава-Хмельницького, Будинку творчості композиторів «Верзель», музеї Тараса Шевченка, тощо.

Вітражі можна знайти чи не в кожному місті нашої країни. Але «Меккою вітражів» в Україні називають місто Лева. Їх тут справді дуже багато.

Саме у Львові в 1999 році було створено асоціацію художників-вітражистів «ВІКНО». Випускники кафедри художнього скла Львівської академії мистецтв Винту Анатолій, Гах Ірина, Курило Андрій, Личко Олександр, Павельчук Юрій, Тарнавський Ігор, Рижанков Володимир, Шевченко Олександр, поставили собі на меті з метою «розвиток та збереження професійного українського вітража, вивчення та реставрацію старих пам`яток, практичну реалізації творчих ідей». 

Ми більше схожі на мистецьку сім’ю, аніж на офіційну організацію –
стосунки між художниками дуже дружні, по-родинному теплі. Нам немає в чому конкурувати, змагатись – у кожного своя сфера роботи. Тому ніхто нікому не заздрить, навпаки – підтримуємо одне одного та радіємо успіхам.

Олександр Личко (інтерв’ю Тетяни Павліченко, «Новини Львова»)

Професійні майстри та знавці вітражного мистецтва, учасники «Вікна» організували чимало виставок, а також — здійснили часткове відновлення вітражного спадку міста. Наприклад, керівник Асоціації, художник та педагог Олег Янковський працював над реставрацією унікального 11-метрового львівського вітража в будинку по вулиці Герцена — найдовшого суцільного вітража в місті Лева.

Композиція сягає одинадцяти метрів заввишки і зображає гірський, ймовірно, карпатський пейзаж. Нижня частина вітража змальовує низини, середня – гірські полонини, а верхня – небо. Таким чином, підіймаючись сходами, мешканці будинку ніби здійснюють також крутий підйом у гірські висоти.

Андрій Бондаренко про вітраж по вул. Герцена, «Варіанти», 2015 р

 

Інший львівський художник, Роман Батіг, плідно попрацював над реставрацією вітражів у Чернівецькому художньому музеї:

Автор цього матеріалу зацікавилася темою вітражів тільки цього року, як раз після того, як побачила цей відреставрований вітраж у Чернівецькому музеї. Тож, думаю, попереду — багато нових імен, скляних дивовиж і сторінок українського вітражного мистецтва.

Олександра ЛОЗОВ’ЮК