«Волонтери потрібні завжди»: Юлія Янько про благодійність, військовий романтизм і святкування Перемоги

Команда Universe TV створювала цикл матеріалів про історію Волонтерського центру ЗНУ. Розкажіть, будь ласка, як це було для вас – засновниці ініціативи.

Початок війни був для мене дуже страшний, тому що я була на сьомому місяці вагітності ще й з маленькою дитиною. Чоловік, зважаючи на мої зв’язки в університеті й студентський потенціал, запропонував допомагати лікарням. Десь 26 лютого ми разом з дитиною почали їздити містом, збирати речі та кошти, купляти ліки для міської лікарні №5 й військового шпиталю.
28 лютого у 5 корпусі ЗНУ ми разом з викладачами — Олександром Олійником, Даміром Бікуловим і проректором Геннадієм Васильчуком — почали робити перестановку для майбутнього штабу. Одночасно від імені Центру Культури повідомили про відкриття гуманітарного хабу й запросили волонтерів.
На ранок 1 березня неймовірна кількість викладачів, співробітників та інших людей зносили все, що у них було: одяг, їжу, предмети гігієни. Я зрозуміла – університетська спільнота велика, з цього буде діло.

На сайті ЗНУ повідомляють: благодійна організація «Молодь Майбутнього», створена на базі Волонтерського центру ЗНУ. У фб – назва подвійна: Молодь Майбутнього / Волонтерський центр ЗНУ. А ще існує «Волонтерський центр “Юніверс-Запоріжжя”. Так як вас краще називати і чому ви змінювали назви?

Уся справа у фінансовій звітності. Від початку роботи ми оголошували збори на мою особисту карту, потім – на карту мого співробітника. Ми звітували про використання коштів у соцмережах та корпоративній групі «Мій університет».
Для мене тривав «військовий романтизм» – період натхнення, коли люди не думають за наслідки. Але в середині березня він почав потроху щезати.
Треба було замінити особисті карти на офіційний рахунок. Тому я разом із заступницею декану юридичного факультету Наталею Верлас та завідувачкою кафедри історичного факультету Ольгою Маклюк зареєструвала благодійний фонд «Юніверс-Запоріжжя». Ми налагодили логістику, створили склади: гігієни, одягу, харчовий, військовий, дитячий.
Коли мені прийшов час народжувати, я пішла в декретну відпустку та покинула посаду директора БФ «Юніверс-Запоріжжя». Він, до речі, функціонує й донині  – допомагає студентам, викладачам, співробітниками університету, військовим, переселенцям. Щаслива, що волонтерський центр, де я була засновницею, продовжує важливу місію – допомагати людям.
Покинувши фонд перед декретом, я разом з колегами, з якими працюю понад 10 років: Антоном Осадчуком та Іриною Осипчук – створили благодійний фонд «Молодь Майбутнього».
Отже, нині організації працюють паралельно. Волонтерський центр ЗНУ функціонує з фондом «Молодь Майбутнього», а «Юніверс-Запоріжжя» – як окрема одиниця.

З 25 липня ви працюєте на новому місці. Чому ви переїхали з п’ятого корпусу ЗНУ на  пр. Соборний, 77? Зміна адреси вплинула на вашу роботу чи це просто формальний переїзд?

Це був формальний переїзд. Університет готувався до навчального року, треба було переїжджати туди, де немає навчального процесу. Водночас, ми шукали локацію, куди студентам, викладачам і співробітникам буде зручно приїжджати.
Тож знайшли прихисток у навчальному корпусі №7 (пр. Соборний, 77). Нам сподобалася величезна площа, але нам потрібно було за три дні прибрати її та відкритися в новому форматі.  Я зателефонувала своєму товаришу – директору школи-інтернату №7 на Великому Лузі й попросила про допомогу.
Учителі інтернату приєдналися до роботи – і за 3 дні все прибрали, зробили стелажі, розпланували зони: гігієна, одяг, харчовий блок, дитячий, військовий і навіть невеликий кабінет, де можна було вести всю документацію.

З 2014 року на рівні податку запроваджено військовий збір. За відомостями казначейської служби України, за 8 років до державного бюджету надійшло 131,9 мільярдів гривень. Але знову волонтери, як і в 2014 році, змушені збирати гроші на армію? Чи це правильно?

Це політичне питання, а для мене політика відокремлена. Так, військовий збір потрібен, тому що варто завжди приділяти увагу військовій сфері. Якби ми усі роки нашої незалежності підтримували армію, то не допустили б війну в ХХІ столітті.
Якби ми збирали цей збір, і гроші направлялися виключно на армію, ми були б навіть першою армією у світі.
Знаю точно: якби волонтери не працювали зараз, то багато військових не змогли б собі самостійно допомогти. Сама була свідком того, як у перші дні війни, родини шукали усюди необхідні речі, щоб відправити свого чоловіка\коханого\брата\сина на фронт. Тому думаю, що без волонтерів було б дуже складно. Вони потрібні завжди – і коли буде Перемога, саме волонтери будуть розбудовувати Україну. 

Благодійний фонд Сергія Притули повідомляв, що, він отримує пряму інформацію з Міноборони щодо переліка потреб на фронт. Як і для кого формується актуальний список потреб у вас?

Стосовно військових: у нас вже є сталі зв’язки з військовими, їхніми родичами, командирами частин. Вони пишуть нам запити і ми збираємо. Якщо чогось немає, то знаходимо в інших фондах, з якими співпрацюємо. Витрачаємо на це максимум 3 дні завдяки простій логістиці.
Або ж одразу робимо збір коштів і купуємо. Наприклад, наразі ми вже придбали 4 тепловізори і 4 квадрокоптери і збираємо надалі.

Ви допомагаєте військовим, теробороні, ВПО, лікарням. Розкажіть, будь ласка, як розподіляються кошти між цими напрямками? Який напрямок є основним? Як ви його визначили для себе?

У нас усі питання основні. Допомога військовим – це наш солодкий сон вночі й гарний ранок. Допомога ВПО – людина, яка хоч раз побула на окупованих територіях, або спілкується з людьми, які перебувають там, розуміє, як сильно потрібна допомога ВПО. Діти – то є святе, тому що це наше майбутнє.
Тому ми розробили три напрями, допомога за якими є паралельною. І нам не доводиться обирати. Ірина Осадчук займається сім’ями, я – дітками, а Варвара Петросова – військовими. Крім цього, в нас є волонтерка Аліна Воробко, яка координує співпрацю з Обласною дитячою лікарнею, займаючись медикаментами.

Чи траплялися випадки, коли ви все ж таки відмовляли в допомозі?

Так, були такі ситуації. До нас звернулася матір, у якої 6 дітей. Ми  дали продукти, постіль, одяг і все, що необхідно для дітей. За тиждень ми проводили захід і ця жінка знов прийшла. Поки діти бавилися, вона пиячила в парку. Ми зробили їй зауваження, забрали алкоголь. А потім вона розпочала до нас ходити у постійно нетверезому стані. Як ми з’ясували пізніше, вона була позбавлена батьківських прав, але використовуючи дітей виїхала з окупації та користувалася допомогою й коштами. Пізніше до неї приїхала її мама з Оріхова й забрала у неї дітей. Через це ми відмовили їй.
Був момент, коли ВПО ходили за гуманітарною допомогою, як на роботу. Стояли у черзі з 5 години ранку. Могли з нашого центру піти до іншого і так по колу. Наприклад, жінка, стояла з величезними торбами та просила ще. Я спитала в неї «Нащо ви стільки набираєте?». Вона відповіла: «Про всяк випадок, а потім я ще приду». Одного разу до нас прийшов величезний гуманітарний вантаж з дитячим харчуванням. Двы жінки взяли ці каші й продавали на ринку Анголенко. Були й волонтери, які безкоштовно брали речі з розгрузки для військових, а потім продавали їх на Анголенко за 3500 грн.

Як ви виправляли цю ситуацію?

Ми розробили Google-базу: осіб з інвалідністю, ВПО, місцевих, багатодітних матерів-одиначок і жінок, чиї чоловіки пішли на фронт. Тепер, щоб отримати допомогу, потрібно заповнити гугл-форму. Надаємо допомогу раз на 2 тижні. Якщо до нас приходить людина, яка вже отримала допомогу 5–7 днів тому, ми їй відмовляємо.

За вашими фінансовими звітами, у березні вам на картку надходили 7–9 тисяч грн в день. У липні ця сума вже дорівнювала 1–2 тисячі грн. Ми не знайшли інформації у відкритих джерелах, які суми надходять до вас зараз. Втім чи можемо ми говорити про спад допомоги?

Так, спад є. Коли ми його помітили, розпочали налаштовувати партнерства з благодійними фондами  Києва, Дніпра, Європи, а також пошук грантів. Нині забезпечуємо людей харчовими наборами, предметами гігієни саме завдяки цим напрямкам.
А кошти, які нам донатять, ми витрачаємо на великі закупівлі: тепловізор або машину. Щоб збільшити кількість донатів, ми збираємо благодійні заходи.

Ми бачили, що ви анонсували кастинг до Miss University. Чи має волонтерський центр відношення до цього конкурсу та у чому полягає його благодійність?

Спочатку ми проводили футбольний матч, на якому зібрали приблизно 48 тисяч грн, аби придбати пікап для ЗСУ. Побачивши ефективність заходів, вирішили змінити й формат Miss University.
Тематика конкурсу буде «Вільна» – дівчата будуть показувати, що Україна вільна. Буде усього три виходи, на яких дівчата покажуть Україну в цілому, потім буде танок, який буде показувати мирну Україну, далі увесь емоційний вибух та війна і вже наприкінці Перемога. Ми запросимо наших українських дизайнерів, які будуть робити сукні для дівчат. Також конкурс буде проходити у бомбосховищі. Люди придуть, розслабляться, подивляться, і задонатять. Завдяки цьому ми зможемо придбати ще 2 машини для ЗСУ за запитом, який у нас є.
Кожному, хто зробить свій внесок, ми зробимо подаруночок. Таким маленьким структурам, як ми, потрібно щось вигадувати, аби люди донатили. Адже таким людям , як Притула, або той самий Монобанк, їм потрібно лише попросити і вони швидко зберуть потрібну суму.

Був кейс, коли Монобанк з партнерам зібрав 150 млн гривень на антидронну систему. Водночас бувають локальні збори, коли волонтерами складно 30 тисяч гривень зібрати. Як ви гадаєте з чим це пов’язано? Куди та чому більше донатять?

Я вважаю, це залежить від впізнаваності, піару. Ось дивіться, ЗНУ зібрав роботи наших студентів і ми зробили онлайн виставку, коли донатиш 20 грн та дивишся. Сума звісно не величезна, але з величезної кількості студентів, які у нас навчаються, все одно зайшло студентів 20–25, щоб подивитись на роботи своїх же одногрупників. Хоча ми цю виставку рекламували у всіх соцмережах. Студенти, можливо, не вважають це за потрібне. А от задонатити на щось масштабне, наприклад, збір Притули чи Монобанку, – це щось важливіше.

Окрім фінансових переказів, ви налагоджуєте зв’язки з партнерами. Це і Pelustok2.0_zp, і «Україна в серці» , БФ «Хеппі Кідс», Inspector.ua. Як ви шукаєте партнерів?

Цьому сприяла велика кількість знайомих, які розповідали про нашу діяльність. Коли були затримки із гуманітарними вантажами, нестача людських і матеріальних ресурсів, я сідала й писала в інстаграмі усім, хто виїхав за кордон. Просила: «Пройдіться, пошукайте фонди і спитайте чи зможуть вони з нами поспілкуватись». І це принесло свої результати. У такий спосіб ми розпочали працювати з Чехією, Польщею та з нашою випускницею Ганою Авакян. Вона в’язала іграшки, а ми продавали їх на аукціонах.

До травня ви постили докладні фінансові звіти по днях: скільки отримали, скільки витратили, що зробили. З травня по липень ви звітували про надходження . Зараз – в основному ділитеся кейсами, кому допомогли, чим допомогли, але без фінансових звітів. Чому відбулася така зміна в комунікації? Чи не вважаєте ви, що такий підхід заважає прозорості?

Спочатку була прив’язана особиста картка до фонду, і була детальна підзвітність. А зараз гроші приходять на офіційний благодійний фонд, тому якщо людина цікавиться, куди ми витрачаємо гроші, ми звертаємося до нашого бухгалтера, який робить нам виписки з Приват24.

Наразі проводиться розслідування НАБУ про розкрадання гуманітарної допомоги в Запорізькій області. чи мала ця історія вплив на вашу організацію? Чи відчули ви кризу довіри? Чи траплялися у вас конфліктні ситуації, у яких вам закидали нечесну роботу?

Кризи довіри ми не відчули, бо не мали ніяких зв’язків з місцевої владою. Особисто я з самого початку була проти таких зв’язків. Я сказала, що жодного паперу не підпишу і співпрацювати Центр не буде. Ми працюємо, люди нам довіряють.

Якщо людина хоче долучитися до волонтерського руху, на що звертати увагу, щоб раптом не допомогти якимось шахраям?

Обов’язково потрібно дивитись на звітність. Наприклад, якщо приходить гуманітарний товар, і у людей, які там працюють, немає якоїсь документації, то це підозріло. Потрібно дуже обережно ставитись до таких центрів, або ставити питання: «Яка звітність?», «Що саме ви отримали?».

Роботу Центру підтримують організатори, медійники, логісти. Який кількісний склад команди? Як розподілена робота? Наскільки трансформувалася команда за ці півроку? 

https://t.me/help_with_znu/286

До травня у нас було десь 68 волонтерів. Але з часом «військовий романтизм» зникає, люди, які не працювали, знайшли собі роботу, студенти розпочали навчання. Тож трішки склад команди змінився, але вона й досі повністю сформована.
До прикладу, в нас є бухгалтер, відповідальний за офіційну звітність Фонду: скільки грошей надійшло, куда вони пішли. Є медіакоманда, є творча група, яка організовує заходи для діточок та сімей ВПО. Є команда психологів та медиків.
А якщо до нас приходить величезний вантаж, то ми пишемо в університетські канали, і збираємо потужну кількість волонтерів для розвантаження.

У березні ви оголошували набір до відділу медіапідтримки Центру. Чи вдалося сформувати команду? Чи функціонує вона зараз? Чим саме вона займається?

Так, з нами працюють дуже круті студенти факультету журналістики – Олександр Манін і Камілла Ситнік. Вони з нами десь з середини березня. Нас познайомив волонтер, викладач факультету журналістики Павло Мірошниченко. Спочатку ми спілкувались тільки онлайн. Студенти самі пропонували свої ідеі, бачення. Вони взяли на себе Інстаграм і Телеграм, а я Фейсбук. Я разом з ними й собі вчилася доносити інформацію, звітність. До нас також приєдналася фахівчиня Центру культури ЗНУ Вікторія Лагутіна. Працюємо так і досі. Олександр допомагає нам з грантами. Камілла ходить на наші заходи та пише про них.
Мені дуже сподобалась їхня ідея про створення історії волонтерського центру. Завдяки цьому проєктові історія гуманітарного хабу прослідковується аж до моменту сьогодення.
За нашими спостереженнями, ви продовжуєте налагоджувати стосунки зі ЗМІ. Лиш у серпні про вас був сюжет на телеканалі МТМ, матеріал у журналі «Невгамовні». Це теж заслуга медіакоманди?
Ми взагалі нічого для цього не робимо, нікому не телефонуємо. Я не люблю давати інтерв’ю. Якщо у нас якийсь захід, то ми повідомляємо у соцмережах, і нам медіа самі дзвонять або приходять на подію.

Волонтерський центр ЗНУ – це тимчасовий осередок у воєнний час чи він буде працювати і під час відбудови після перемоги?

Після Перемоги ми домовились із волонтерами розкрити прапори довжиною 80 м, 60 м і 30м на площі між 2 та 6 корпусом. А ще зробимо величезний захід, щоб показати силу волонтерів.
Центр надалі буде продовжувати допомагати ВПО. Ми обов’язково продовжимо нашу співпрацю з іншими фондами. Наприклад, з «Пелюсток 2.0» ми домовились, що будемо робити проєкт по розбудові міста. Зараз я розпочала пошук грантів, які допоможуть відбудувати те, що було ушкоджено.
Наразі я з декількома волонтерами працюю над проєктом нових будівель в тих місцях, де неможлива реконструкція з руїн. Наприклад, будинок на Сталеварів плануємо зробити пам’яткою, яка буде завжди нагадувати, що є нелюди, які не вміють воювати. До цього проєкту ми зараз долучаємо знайомих архітекторів, художників, які втілюють усі наші думки на папері. І десь до грудня, ми плануємо встигнути це зробити. А також на острові Хортиці хочемо зробити місця, де буде жити життя після Перемоги. 

підготували: Аліна Кашевська
Наталя Данилюк